– Заткни собаку! – репетувала Марина Степанівна зі свого вікна. – Пів години поспіль вже гавкає! Та я б заткнула, якби могла встати. Але лежала під дошками й слухала, як Рекс гавкає без зупинки. Не як завжди – коли побачить сусідського кота Ваську, чи коли листоноша приходить. Зараз він гавкав по-іншому. Надривно. Відчайдушно. Вранці все […]
– Заяву писати будете? – Запитала Віру жінка-слідчий. – Буду. – А може, домовитеся по-родинному? – Це той випадок, коли по-родинному не домовитись! Ми розлучилися чотири місяці тому
Віра поверталася із роботи. Дорогою вона зайшла в супермаркет, який знаходився неподалік будинку, де вона жила з дванадцятирічним сином Мироном. Два важкі пакети відтягували руки. – Треба все-таки купувати машину, – подумала Віра. Після того, як колишній чоловік забрав собі їхній автомобіль, вона намагалася замовляти продукти додому, щоб не тягати важкі сумки. Але сьогодні Віра […]
– Віра, все-таки приїхала! Яка онука у тебе, добра, привітна! А ти сама надовго
..Микола зайшов до кімнати, де, ховаючи обличчя в долонях, сиділа його мати Віра Іванівна… -Мамо, ну що таке?.. – Згадала Ваську, -відповіла, схлипуючи, жінка.. – Та забудь вже свого кота! Його немає. Він не пропаде, приб’ється до когось! Зате в тебе є онуки, цілих двоє! Займися ними, хоч якась користь від тебе буде, – кивнув […]
Вечеряти будеш? – запитала Ліля, коли чоловік увійшов у кухню і кинув ключі на полицю. – Не буду, – сухо відповів Андрій і пішов у ванну мити руки. – Але ж ти будеш голодний. – Та нічого, я в офісі перекусив, – відповів Андрій і втомлено потер очі, виходячи з ванної. Сказати, що Ліля засмутилася, це нічого не сказати. Їй хотілось сказати щось різке. Хотілось образитись. Вона щодня готувала, бігала між роботою і дитиною, придумувала, що б таке приготувати, щоб усім смакувало. А він навіть не пробував
– Вечеряти будеш? – запитала Ліля, коли чоловік увійшов у кухню і кинув ключі на полицю. – Не буду, – сухо відповів Андрій і пішов у ванну мити руки. – Але ж ти будеш голодний… – Та нічого, я в офісі перекусив… – відповів Андрій і втомлено потер очі, виходячи з ванної. Сказати, що Ліля […]
– Так, стоп! Він мої гроші проїдав, а тепер я ще йому винна?! З якого переляку? – Він твій батько! – випалила мама
– Так, стоп! Він мої гроші проїдав, а тепер я ще йому винна?! З якого переляку? – Він твій батько! – випалила мама. Олена підійняла брови так високо, що чоло стало схоже на гармошку. Мати дивилася їй у вічі, схрестивши руки на грудях. На кухні було жарко та душно. Нема чим дихати. Прямо як у […]
– Навіщо ти його притягла сюди? – прошепотіла мати, не дивлячись у вічі. – У мене своїх проблем вище даху. Він тепер недієздатний. Йому догляд потрібний, гроші… А в нас і так все на межі. – Але ж ви його мати… Я допомагатиму. – Ти майже дружина – ось і забирай…
Олексій та Марина товаришували з самого дитинства. Їхні будинки стояли поряд, і після школи вони незмінно йшли однією дорогою, обговорюючи не лише уроки, а й усе, що хвилювало: книги, музику, мрії. Олексій частенько мріяв уголос про те, як одного разу стане відомим шеф-кухарем, а Марина, слухаючи його розповіді, уявляла затишне кафе, де вони вдвох зустрічатимуть […]
І що, мама знову тобі переказала гроші? – Марина стояла біля вікна засмучена. – Ну так… Попросив. Машина ж стара, поламалась, – буркнув Віталік, опустивши очі. – А мені навіть не зателефонувала на день народження. Марина ніколи не влаштовувала сцен. Просто говорила спокійно, але з болем. Брат мовчав. І що він мав сказати? Їхня мама, Олена, уже п’ятнадцять років була в Італії і весь цей час допомагала лише сину
– І що, мама знову тобі переказала гроші? – Марина стояла біля вікна, стискаючи в руках чашку з охололим чаєм. – Ну так… Попросив. Машина ж стара, поламалась, – буркнув Віталік, опустивши очі. – А мені навіть не зателефонувала на день народження… Марина не кричала. Вона й ніколи не влаштовувала сцен. Просто говорила спокійно, з […]
— Я не розумію, у вас що, своїх проблем немає, що ви в моїх колупаєтесь? Зіно, там учора Катька казала, що видере в тебе все волосся, бо їй хтось доніс, як її чоловік до тебе бігає городами
– Галя, зайди до мене. Мій у погребі був і тобі картопельки набрав. Галина повернула до двору сусідки. — Ой, дякую, тітко Марино, я вам обов’язково поверну. — З чого повернешся? Ох, горе ти. Поверне вона. Раніше треба було думати, коли дітей плодила. Петя ніколи не був нормальним мужиком. Галина проковтнула образливі слова, бо знала, […]
Алла ніколи не мріяла про село. Місто було її світом – шумні вулиці, магазини, кінотеатри, робота в офісі, подруги. Але кохання – штука така: не питає, куди веде. І коли Віктор, високий, спокійний хлопець із села, освідчився, Алла погодилася. Вона була впевнена: якщо поруч надійна людина – місце не має значення. Але тут, в селі, вона зустріла Артема
Весілля було скромним. Після нього Алла зібрала речі й поїхала в село, яке бачила лише на фото. Село зустріло її тишею, незвичною темрявою вечорами і запахом землі після дощу. Жили вони з Віктором у хаті, яку той збудував власними руками. Чоловік працював у фермерському господарстві, мав господарку. Алла почала звикати – до тиші, до корів, […]
Синку, ти пізніше все зрозумієш, ще й подякуєш мамі, – Петро не раз згадував ці мамині слова і йому було боляче від того, що він тоді прислухався до них. А все могло б бути зовсім по-іншому. Він хотів, щоб Марічка стала його дружиною. Але батьки мали інші плани. Його мати хотіла, щоб Петро оженився на Галі – дочці голови колгоспу. «Не мрій, Петре, – казала. – Марічка бідна, без землі, без приданого. А Галя – з приданим, з впливової родини. Петро довго мовчав, потім сперечався. Але коли батько сказав: «Або Галя, або шукай собі інше подвір’я», – серце його здригнулось. Не хотів сварки, не хотів осоромити родину. І погодився
– Синку, ти пізніше все зрозумієш, ще й подякуєш мамі, – Петро не раз згадував ці мамині слова і йому було боляче від того, що він тоді прислухався до них. А все могло б бути зовсім по-іншому. У молодості Петро був завжди з усмішкою на вустах. Грав на гармошці, любив коней і мав щире серце. […]