Автор Романович
Іван ніколи не любив своєї матері. Коли виріс і став жити окремо, перестав взагалі з нею спілкуватися. Вже як була старою, вона багато разів ходила до сина, та завжди поверталася з порожніми руками Перед тим, як мати відійшла у інший… Продовжити читання →
Весілля йшло повним ходом, аж тут, раптово, до святкової зали зайшла Марія. Наречена напружилася. – Чому вона сюди прийшла? – поставила запитання Оксана. – Я ж казала тобі декілька разів, щоб ти її не запрошував ! – Спокійно, люба –… Продовжити читання →
В той день я не йшла, а бігла додому, щоб повідомити чоловікові щасливу новину – у нас буде дитина! Та по дорозі сталася подія, яка просто перевернула моє життя з ніг на голову, і тепер я просто не знаю, що… Продовжити читання →
Мій чоловік дуже справедлива людина. Ось ніколи він не вважав, що все по господарству я маю робити сама. Посуд ми мили разом, їжу готували по черзі. – Працюємо разом, отримуємо однаково, тому й обов’язки ділимо на двох, – міркував Сергій.–… Продовжити читання →
– Донечко, ну ти ж розумієш, що крім тебе, допомогти брату нікому, – каже мені мама по телефону. Вона щиро переконана, що я маю купити своєму молодшому брату житло. – Тобі в житті пощастило, вся наша сім’я за тебе дуже… Продовжити читання →
Михайло приходив з роботи дуже невдоволеним, хоч його завжди зустрічав прибраний дім і смачна вечеря. Проте, чоловік робив такий вигляд, неначе я йому підсовую собачі консерви, а не плов з салатом. Я намагалася його розговорити чи щось на роботі чи… Продовжити читання →
Дожила я вже до того, що менша невістка до мене сина не пускає: “Як треба, – каже мені, – то несіть свій борщ у каструлі сюди, бо я чоловіка до вас не відправлю і край”. Бачте, береже вона його, швидко… Продовжити читання →
“Ти не права, – каже мені мама вкотре. – Він усе вже зрозумів і усвідомив, не бачиш – кається. То вже гордість у тобі говорить. Нею ти дітей сиротиш, бо життя, то не чорне і біле”. Слухаю і усміхаюсь, бо… Продовжити читання →
“Який мужчина. – протягнула сваха, щойно ввійшла у наш дім сватати доньку, – Що ж ти, Лесю не казала мені що маєш такого тата? Не сором було ховати?”. А мій чоловік стоїть мов та ружа – червоний і щасливий. Бачу,… Продовжити читання →
– Які вони чужі? Я ж їх змалку знаю, вони мені як рідні! – Ой, дивися, бо як виростуть, то й зрозумієш, що не буде біля кого голови прихилити! – Мамо, їх троє, вже точно біля когось прихилю! Молода була… Продовжити читання →