— Ну все! Збирай валізи, твоя вистава закінчена! — дружина влетіла в квартиру і з порога здивувала чоловіка дивною заявою. — Даша? У чому справа? — спокійно запитав Валерій, який в цей час на кухні смажив на вечерю рибу. На ньому зараз був веселий фартух у яскраву мальовану ромашку, в руках чоловік тримав дерев’яну лопатку […]
– Олю, не хвилюйся, мама в мене проста, – казав Андрій
– Олю, не хвилюйся, мама в мене проста, – казав Андрій, поки ми їхали в електричці до його батьківського дому. – Вона тебе точно полюбить. Я нервово теребила ремінець сумки. Ми з Андрієм зустрічалися лише два місяці, а тут – знайомство з його мамою. У голові крутилися всі стереотипи про свекрух: суворі погляди, причіпки, питання […]
Іване, Іване, як воно ось так вийшло – життя минуло, роки збігли, а забути не можу, – Софія сиділа на лавці біля вишні, що цвіла, як у юності, й тримала в руках стару світлину – їхнє весілля з Іваном. Сміх, щастя, білі рушники й обійми. Минуло тридцять років, відколи вони стали чоловіком і дружиною. І двадцять – відколи він пішов. Іван тоді сказав просто: – Прости, Софіє. Я покохав іншу. Вона молода, весела, мені з нею добре. Я не можу більше брехати ні собі, ні тобі. Софія тоді мовчала
– Іване, Іване, як воно ось так вийшло – життя минуло, роки збігли, а забути не можу, – Софія сиділа на лавці біля вишні, що цвіла, як у юності, й тримала в руках стару світлину – їхнє весілля з Іваном. Сміх, щастя, білі рушники й обійми. Минуло тридцять років, відколи вони стали чоловіком і дружиною. […]
— Ні, все-таки неправильний у тебе кіт, Олено, — Іван прицмокнув. — Розбалувала ти його. Корм купуєш, а він його й не їсть, ласощі всякі. Він що, дитя мале? Кіт — це кіт. Він повинен їсти рибу, а ще краще мишей ловити. Ну нічого, ось ми з тобою одружимося, я навчу його, як бути справжнім котом
Олена Семенюк страшенно хотіла заміж. Усі її подружки давно відгуляли весілля, одна вона залишилася. Та й наречених усе не було. Зате був у Олени кіт, великий рудий красень на прізвисько Сімба. Ще кошеням підібрала вона його біля смітника. Блохастий і худий, він вибіг їй просто під ноги, почав ластитися, муркотіти. Не змогла пройти повз, пожаліла, […]
– Ось тобі, а не хлопчика, сама по мужиках шастай, дитину не чіпай! Наш Юрко, наш і крапка! А ти йди … йди з богом … Ех Вірко, Вірко … що ж ти наробила …
– Мамо, знайомся, це Віра, моя наречена, ми одружуємося, мамо! Людмила Василівна дивилася на дівчину, дааа, несподівано. Де Віталик і де дівчата, вірніше – дівчина, та ще й така. Красива, довгонога, волосся до пояса, очі розкосі, зелені, чаклунські. Розсип легкого ластовиння, зовсім непомітного, трохи повні губи. Щось темниш ти дівка, – подумала Людмила Василівна, переводячи […]
Картина “безхатько з красивими собаками на повідку” викликала розчулення у перехожих.
В аптеці біля віконця стояв неохайний чоловік і тремтячими руками збирав копійки з тарілки, яку в нього не взяли. І нікому не було до нього діла, всі хотіли, щоб він швидше звідси вийшов. Усі кидалися і закривали носа руками… Сьогодні Вітя, так звали цього безхатько, як зазвичай прокинувся у своєму підвалі і йому дуже хотілося […]
– Досі не з’явився? – Вже день як нема. – Ну, буває, кішки… самі по собі… Ні. Він не був просто кішкою. Він був домашнім. Своїм. Жодного разу за сім років не зникав
Коли я вийшла на сходовий майданчик викинути сміття, він усе ще сидів біля самих дверей. Мій Арчі. Рудий, з білою «жилеткою» на грудях і з тим самим лінивим, майже глузливим поглядом. Наче не він лише кілька годин тому влетів на кухню і впустив кришку з каструлі. Я кивнула – він навіть вухом не повів. По […]
Усе, справа вирішена й оскарженню не підлягає! Будинок є, отже, гостей приймати можете. А все, що потрібно, ми з собою привеземо
– Як не сплатив? Ти що? Чому? – здивовано виглянула Світлана з ванної, де в цей час прала руками речі доньки. У садок дитину водити треба, а чистий одяг закінчився, і як на зло, зламалася пралка. А на ремонт зараз грошей було взяти просто нізвідки. – Ну нічим мені зараз платити, нічим. Ти ж знаєш, […]
Ти знову поставила чашки не туди, – сердито кинув Сергій, зазираючи в кухонну шафку. – І добрий ранок тобі, – втомлено усміхнулась Олена, продовжуючи різати хліб. – Може, кави? Сергій щось буркнув собі під ніс і вийшов з кухні. Віднедавна ранки у їхньому домі втратили тепло. Начебто і не було серйозних суперечок, але відчувалася тріщина. Мов у склі: ледь помітна спершу, вона розросталася поволі, але вперто
– Ти знову поставила чашки не туди, – сердито кинув Сергій, зазираючи в кухонну шафку. – І добрий ранок тобі, – втомлено усміхнулась Олена, продовжуючи різати хліб. – Може, кави? Сергій щось буркнув собі під ніс і вийшов з кухні. Віднедавна ранки у їхньому домі втратили тепло. Начебто і не було серйозних суперечок, але відчувалася […]
Село, городи, гумові чоботи – мені все це набридло. Іване, ти вибач, але різні ми з тобою. Я йду, – Галина збирала речі, а Іван просто не міг зрозуміти, що він зробив не так. Усі так живуть, а як інакше? Та втримати дружину, яка вирішила змінити своє життя, він не зміг. Галина пішла, залишивши в душі Івана велику пустку. Познайомилися вони на Івана Купала, і за іронією долі, саме на Івана дружина потім і пішла, тому свій день Ангела Іван не любив. Але і не скаржився. Життя з дитинства навчило його бути сильним і мовчазним
– Село, городи, гумові чоботи – мені все це набридло. Іване, ти вибач, але різні ми з тобою. Я йду, – Галина збирала речі, а Іван просто не міг зрозуміти, що він зробив не так. Усі так живуть, а як інакше? Та втримати дружину, яка вирішила змінити своє життя, він не зміг. Галина пішла, залишивши […]