Романович

Марина подала борщ, нарізала хліба, дістала сметану. — Смакота, — прицмокував Денис. — Прямо як у ресторані. Як у ресторані. Тільки в ресторані за це гроші платять. А тут безкоштовно все. — А на вечерю що буде? — запитав Василів брат

Автор

— Ні, ну не може ж бути так, що я знову буду годувати всю його рідню. Марина дивилася на купу дощок у дворі й подумки підраховувала, скільки котлет доведеться наліпити завтра. Три чоловіки. Плюс Василь. Отже, чотири роти. На сніданок, обід і вечерю. Сім днів. Раніше Василь усе робив сам. І дах старого сараю міняв, … Читати далі

Марина варила борщ на кухні. Раптом жінка почула, як чоловік в сусідній кімнаті з кимось гучно розмовляє. – Та йди ти! – гучно вигукнув Іван. Марина відклала вбік ложку, якою перемішувала борщ, вийшла з кухні. – Що сталося? – здивувалася вона. Іван натиснув на кнопку скидання виклику і ображено кинув телефон убік. – Надя дзвонила. Ну я її, занесу до чорного списку, щоб більше не чути і не бачити, – ображено відповів він. – До чорного списку? Рідну сестру? Що ж такого вона зробила? – здивовано запитала Мирина в чоловіка, нічого не розуміючи

Автор

Марина варила борщ на кухні. Раптом жінка почула, як чоловік в сусідній кімнаті з кимось гучно розмовляє. – Та йди ти! – гучно вигукнув Іван. Марина відклала вбік ложку, якою перемішувала борщ, вийшла з кухні. – Що сталося? – здивувалася вона. Іван натиснув на кнопку скидання виклику і ображено кинув телефон убік. – Надя дзвонила. … Читати далі

Наталя мила сходи в під’їзді, коли до неї підійшла якась жінка. – Вибачте, – сказала незнайомка. – У мене, є ключ, але я б хотіла, щоб ви стали свідком того, що я зайду в квартиру. – Чию? – не зрозуміла Наталя. – Ігоря Вікторовича, – пояснила жінка. Раптом Наталя згадала – коли сусіда не стало, саме ця жінка – Ніна, допомогла все організувати. Жінки зайшли в квартиру сусіда, і Ніна почала щось шукати. – Ой, дивіться! – раптом вигукнула вона. Наталя підійшла і побачила в руках Ніни якусь коробку. Ніна відкрила її і жінки застиги від здивування

Автор

Провести в останню дорогу Ігора Вікторовича прийшло лише кілька людей. Воно і зрозуміло, людиною він був самотньою, сім’ї та дітей не нажив, і хоча все свідоме життя віддав школі, попрощатися прийшло не дуже багато народу. Свої роки Ігор Вікторович доживав у маленькій однокімнатній квартирі, де найдорожчим був сучасний телевізор. Диван, два крісла, тумбочка та кухонний … Читати далі

— Надіє, хочу заміж тебе покликати. Ти вдова, я вдівець — давай жити разом. Розумію, що рано мені вдруге одружуватися, лише пів року минуло, як жінки не стало. Та тільки несила одному, нічого не встигаю, худоби повний двір. Хлопчак без нагляду росте. Бабця стара моя дивиться за ним, та хіба вона вгледить?

Автор

Вона прокинулась і здивувалась, бо вже було пізніше ранку. Сонце світило на повну, а гілки берези були всі в інії і сріблилися в його промінні. Ранок, як завжди, змінив ніч, потім буде день. У світі нічого не змінилося, все йшло своєю чергою. Не стало тільки її чоловіка Федора, та світ не помітив втрати. Вчора ввечері, … Читати далі

— Здрастуйте, Ганно Петрівно. Я Андрій, водій автобуса. Ваш чоловік у мене щодня їздив… до вас. Зараз він у лікарні лежить, але поправляється. Просив передати, що любить вас і скоро прийде сам

Автор

— Василю Івановичу, знову проспали! — голос водія автобуса звучить добродушно, але з легким докором. — Уже втретє за тиждень біжите за автобусом як угорілий. Пенсіонер у зім’ятій куртці важко дихає, притулившись до поручня. Сиве волосся розпатлане, окуляри з’їхали на кінчик носа. — Вибачте, Андрію… — віддихавшись, старий дістає з кишені пом’яті купюри. — Годинник, … Читати далі

— Доброго дня… картоплю продаєте? — Доброго дня! Так, продаємо, ось, вибирайте. Я посміхаюся. — Стоїть вона у вас за воротами без продавця, під’їжджай, хто хочеш, забирай, скільки хочеш. Жінка тихо розсміялася у відповідь. — А ми на довірі, чесних людей усе одно більше

Автор

Ми проїжджали однією з вулиць котеджного містечка, і я звернула увагу на добротний будинок, біля якого стояли чотири машини. — Гарно живуть, — зауважила я. — Чотири машини біля воріт; якщо це їхній транспорт, то непогано влаштувалися, молодці. Біля воріт цього ж будинку ми помітили кілька відер картоплі на продаж, а продавців не було видно. … Читати далі

Ігор повідомив дружині, що хоче розлучитися з нею. Світлана спокійно сприйняла цю новину. – Ми справді віддалилися, – тільки й сказала дружина і продовжила готувати вечерю. Повечерявши, Ігор пішов у спальню і ліг. Дружина сиділа за столом і щось писала. Ігор швидко заснув, а коли прокинувся посеред ночі, дружина все ще писала, сидячи за письмовим столом. – Ось тримай, ознайомся, – вранці Світлана простягла Ігорю якісь листки. – Що це? – здивувався він. – Якщо ти хочеш розлучення. Ти повинен виконати мої умови! – пояснила Світлана. Ігор глянув, що написала його дружина і застиг від здивування

Автор

Ігор повідомив дружині, що хоче розлучитися з нею. Світлана спокійно сприйняла цю новину. – Ми справді віддалилися, – тільки й сказала дружина і продовжила готувати вечерю. Повечерявши, Ігор пішов у спальню і ліг. Дружина сиділа за столом і щось писала. Ігор швидко заснув, а коли прокинувся посеред ночі, дружина все ще писала, сидячи за письмовим … Читати далі

Якщо вона смажила на вечерю м’ясо, то Стас говорив, що передумав. І хоче риби. Або курки. Не важливо. Головне, не те, що було приготовлено. Коли Ліза спробувала заперечити, що питала його про вечерю заздалегідь, Стас пояснив їй, що «якщо щось не подобається — валіза, вокзал, мама»

Автор

Те, що Ліза подала на розлучення, Стас всерйоз не сприйняв. Навіть більше — він був абсолютно впевнений у тому, що це така хитра маніпуляція. Його старший брат сказав рівно те ж саме. Але найголовніше було в іншому: Ліза просто не могла хотіти з ним розлучитися. Просто не могла. Причина була проста — Стас був ідеальним … Читати далі

— Марійко, послухай мене уважно. Ти — моя дитина. Моя! І твоє середовище — це наш дім, наша сім’я. Розумієш? Марійка кивнула, але в очах стояли сльози. — А якщо я виросту… неправильною? — Тоді я буду любити тебе неправильною, — просто відповіла Ірина

Автор

Марійка притискала до живота новеньку куртку кольору стиглого мандарина і ніяк не могла повірити — це правда її. Не на один день, не напрокат, а назовсім. У дитбудинку куртки були сіро-сині, однакові, пахли чужим потом і казенним порошком. Навчання машини та штучний інтелект — Ірочко, ти збожеволіла! — голос Людмили Василівни прорізав торговий гул торгівельного … Читати далі

Валентина зайшла до маминої кімнатки. – Як же тебе не вистачає, – тихо промовила жінка, дивлячись на фото мами. У кімнаті було майже все, як за мами, у Валі рука поки не піднімається щось викинути. Відразу сльози, не може Валя поки щось чіпати. Зайшла Валя за теплою кофтою, вона занедужала. – Десь мамин теплий пуховик тут був, – сказала жінка, взяла табуретку і полізла до антресолей. Валентина відкрила антресоль і застигла від здивування

Автор

Валентина зайшла до маминої кімнатки. – Як же тебе не вистачає, – тихо промовила жінка, дивлячись на фото мами. У кімнаті було майже все, як за мами, у Валі рука поки не піднімається щось викинути. Відразу сльози, не може Валя поки щось чіпати. Зайшла Валя за теплою кофтою, вона занедужала. – Десь мамин теплий пуховик … Читати далі