Романович

Андрій стояв на зупинці, чекаючи на хоч якийсь транспорт у напрямку будинку. Нарешті їх відпустили. До нового року залишалося три дні. Зараз не новий рік, а очікувана сесія займала всі думки, а ще більше майбутній диплом. У його ранці було більше конспектів, ніж речей. Автобус затримувався. До його села було години три їзди. Він би … Читати далі

– У наступні вихідні до нас на вечерю прийде моя мама, – несподівано заявив Максим під час обіду. – Коли саме? – уточнила Саша. – У суботу, – відповів він, відриваючи від хліба черговий шматок. – Ти ж знаєш, що я працюю цієї суботи, щоб потім не виходити в понеділок і спокійно сходити до лікаря, … Читати далі

– Мамо, ти серйозно? Тобто ти виганяєш нас трьох зараз на вулицю, тільки тому що твоїй ненормальній доньці закортіло повернутися додому? По-твоєму виходить, що Людмила та її діти – це люди, а ми з Марією і Макаром – так собі, повз проходили, так? Ти серйозно? Я не можу повірити! – Так, я серйозно, Борисе! Ти … Читати далі

– Вірочко, треба 10 тисяч євро, у тебе ж точно є, – зателефонував мені мій чоловік в Італію. Я дещо здивувалася, навіщо йому така велика сума? У нас же все є: будинок на два поверхи, навколо будинку ми вже давно все довели до пуття, машина, сина свого ми квартирою забезпечили. То ж я не могла … Читати далі

– Ну, скажи мені, синку, поки я був на роботі, до нас заходили якісь дядьки? – Вадим посадив на коліна чотирирічного сина, граючи роль доброго батька перед своєю матір’ю. На ділі, на сина він звертав уваги набагато менше, ніж на свій комп’ютер. – Наша матуся добре поводилася? Ліза на це питання лише очі закотила, пробурчала … Читати далі

– Ларисо! – Мама була в істериці, – приїжджай! Терміново! – Що знову сталося? – Запитала Лариса крізь сон. – Знову?! І це кажеш ти?! Я тут божеволію, а вона запитання ставить! – Ставлю, мамо, – Лариса прокинулася остаточно, – тому, що сьогодні субота, на годиннику сьома ранку, у мене були свої плани, а ти … Читати далі

– Як ви могли пообіцяти Соні мою квартиру? – Саша стояла посеред кухні, дивлячись на свекруху. – Це спадок від моєї бабусі! – А що таке? – Тетяна Михайлівна незворушно помішувала борщ. – Тобі ж вона не потрібна. У вас із Дімою своя квартира є. – Ми збиралися її здавати. – Здавати? – свекруха різко … Читати далі

Ірина вийшла з кухні й подивилася на годинник. У цей самий час, але з вітальні, вийшов Семен. І виніс звідти ще одну зібрану валізу. Він поставив її поруч з іншими валізами, пакетами, баулами, мішками і коробками, які заповнили весь передпокій. Озирнувся. Перерахував. Дістав із кишені список. Звірився. Ще раз усе уважно оглянув. – Ну? – … Читати далі

Чоловік ще не повернувся з роботи, тож я на нього чекала, стоячі біля вікна, та глибоко замислившись. На душі було не спокійно. Я давно відчувала, як щось невидиме витає в повітрі, затримується в кімнаті, коли він з усмішкою читає повідомлення в телефоні, при цьому, з пересторогою зиркаючи на всі боки, ніби намагаючись щось приховати. Що? … Читати далі

– Валеро, синочку, ти знову схуд? Тебе дружина взагалі не годує? Он як вона свекруху зустрічає – стіл порожній, – Валентина Петрівна з порога почала дорікати Олі. – Мамо, вибачте. У мене токсикоз, мені важко зараз готувати – від усього верне. Та й слабкість сильна, – виправдовувалася Оля. – У тебе і до токсикозу завжди … Читати далі