Романович 
“– Це правда, що ти Галину Петрівну виганяєш? – Квартира за заповітом мені дісталася. Я маю право нею розпоряджатися. – Гнате, ця жінка твого діда до останнього подиху доглядала. Вночі не спала. Ти хоч розумієш, що це таке? Баба Галя стояла біля вікна, дивлячись на дітей, що грають. Гнат повернувся додому надвечір. Дружина Марина зустріла … Читати далі
— А грошей немає, — знизав плечима Костянтин. — Як це немає? — злякалася дружина. — Ти ж тільки вчора говорив… — Ну говорив і що? Що такого? Лері захотілося нові сережки, і я купив їй їх… …— Потримай сумку, — скомандувала Ірина, витягнувши звідти гаманець, і вручила її чоловікові. — Забери її від мене! … Читати далі
— А тепер зібрала свої манатки і спритно за двері, — заявив Олексій дружині свого брата… … — Віра! Ти мене чуєш? — ще не зайшовши в будинок, прокричав Олексій. — Чую, — не відриваючись від екрану, по якому водила пером, відповіла жінка. — Ігор зі своєю дружиною і донькою проситься на постой! Віра прекрасно … Читати далі
“– Ні, мамо. Не приїду. Все, що мені потрібне, я куплю в крамниці. – Але… але, як же? Запаси! Вітаміни! Ти ж сама любиш! – Твої запаси мені не потрібні, – спокійно сказала Тетяна. – А ті, кому вони потрібні, хай самі витрачають на них час та сили – Ще банок двадцять огірків, і на … Читати далі
“– Ти віддала Вікторії квартиру? Чудово! Нехай вона тебе й утримує, – незворушно заявила дочка Ірина слухала і не могла повірити своїм вухам. Вони сиділи в маленькому кафе біля метро – звичайне місце, де вони з мамою зустрічалися кілька разів на місяць за кухлем чаю. Осінній дощ барабанив по вікнах, у залі пахло свіжими булочками … Читати далі
— Ну правда, Ань, ти як маленька. Мої гроші — це мої. Твої — це твої. Все чесно, — Діма відкинувся на спинку дивана і голосно, від душі розсміявся. Цей сміх, який ще рік тому здавався мені щирим і заразливим, тепер бив по вухах, як дешеве залізо. Він дивився на мене зверху вниз, і в … Читати далі
— Льоша, вибач, але я не зможу більше працювати, — Іра довго готувалася до цієї розмови з чоловіком. І боялася… Вона знала, що він не хоче дітей. Він давно її попереджав: залетиш — крутись сама. Але вони прожили вже більше п’яти років. Ірина прикипіла до чоловіка. Іноді їй навіть здавалося, що вона і дихати не … Читати далі
Жанна поправила волосся і подивилася на будинок батьків Максима. Двоповерховий цегляний особняк завжди здавався їй занадто великим для двох старих людей. — Ну що, готова? — Макс дістав сумки з багажника. — Звичайно, — посміхнулася вона. П’ятнадцять років шлюбу навчили приховувати незручність. Двері відчинила Ірина Василівна. Нафарбована, в новому халаті. — А, приїхали. Максим, синку! … Читати далі
– Якщо чесно…, – подруга на секунду замовкла, ніби боялася сказати зайвого, – я досі не розумію: як ти на це зважилася? Це ж за межею, Лізо! – За межею чого? Добра чи зла? – Ну, знаєш, це як подивитися. – Тут як не дивись, дорога, – посміхнулася Ліза, – важливий результат. А результат у … Читати далі
Олена стояла біля плити, помішуючи борщ, коли чоловік увійшов до кухні і кинув на стіл запрошення. — Твоя зустріч випускників, — промовив Сергій, не відриваючи погляду від телефону. — У суботу. Вона поглянула на запрошення. Тридцять років із дня закінчення школи. Красива листівка із золотими літерами. — Ти ж підеш? — запитала вона, витираючи руки … Читати далі