Романович 
Хлопчик тихо прочинив двері й ступив у квартиру. Не було звичного: «Мамо, я вдома!». Вероніка одразу помітила щось дивне — син не знімав взуття, не було чутно, як він розстібає куртку, чи шелесту зимового одягу. Він не ворушився, не сопів, як зазвичай. — Тимош, це ти? Я оселедця купила, картопля вже майже готова, скоро вечеряємо. … Читати далі
— Мам, ну скільки можна? Тепер ти все життя будеш нагадувати? — образливо відповіла п’ятнадцятирічна Маша. — Не все життя, а поки в нас живе бабуся. Якщо вона вийде на вулицю, то загубиться і… — І помре під парканом, а ми будемо жити з почуттям провини… Мам, а може, нехай? — знову з викликом запитала … Читати далі
— Навіщо тобі навчання у сорок років? Доглядатимеш за моєю мамою замість освіти! — сказав Сергій дружині. — Маму ми забираємо з собою, до речі… — додав він між двома ковтками чаю, порушуючи тишу, яка панувала в їхньому купе весь ранок. Сказав це буденно і просто, наче вони давно обговорили це питання і дійшли одностайного … Читати далі
Я завжди боялася свекруху, але не тому, що вона була суворою чи жорсткою. Річ була в грошах. З Остапом ми познайомилися ще в університеті. Його родина була дуже заможною: мама володіла мережею салонів краси, а батько керував автосалонами. Я ніколи не думала, що такий хлопець зверне на мене увагу, але з часом ми почали зустрічатися. … Читати далі
Коли я народилася, моїм батькам було всього 17 і 18 років. Вони самі були ще зовсім юними, і наше життя складалося нелегко. Між ними постійно виникали сварки, а мене здебільшого залишали на піклування бабусь і дідусів. Вихованням майже ніхто не займався, і я виростала, як доведеться. Після вступу до технікуму я переїхала до гуртожитку, і … Читати далі
– Та кому ти потрібна! – Сергій розсміявся. – Знайшлася красуня! Ні, ну дійсно, Людо, адже ти стала далеко не красунею, та поповніла! Плюс до всього ти розумієш, що наявність у тебе двох дітей теж не йде тобі на користь? Так що сиди, Людо, і не рипайся! Бач, яка! Гульнув чоловік і що? Чому чоловік … Читати далі
У Єгора не стало дружини. Так і не змогла відійти від останніх пологів. Тут хоч журись, хоч не журись, та п’ятеро хлопців залишилося. Старшому, Миколці, дев’ять. Іллюші – сім. Близнюкам Сашку та Льоші по чотири. І молодшій лише три місяці, Оленці, донечці довгоочікуваної… Ніколи сумувати, коли діти їсти просять. А покладе всіх, опівночі сидить на … Читати далі
Андрій поморщився і набрав номер колишньої дружини, з якою розлучився півроку тому. “Навіть голосу її чути не хочу, – думав він, – а не те що зустрічатися”. – Алло! Ірино? Це я. Ну, хто я, Андрій, звісно. Не впізнала, чи що? Сьогодні ввечері заїду. Що значить, куди? До тебе, зрозуміло. Куди ще я можу заїхати, … Читати далі
“– Мамо, ти серйозно хочеш забрати наші весільні подарунки? – Я хочу отримати свої гроші назад! Звідки ви їх візьмете – ваша справа. – Тетяно Вікторівно, – спробувала заперечити Настя, – але ж це не правильно! Весільні подарунки – це традиція! – Традиція – це віддавати борги! Гроші на стіл, будь ласка! Настя гортала глянсеві … Читати далі
“— Галя нахвалює ваш будинок, хочу подивитися, на що ви спустили стільки грошей, — з пихатою усмішкою промовила Лариса Петрівна Чотири довгих роки Ольга й Віктор працювали над будівництвом двоповерхового заміського будинку. На ремонт ішов увесь вільний час, і ось, нарешті, через роки переїзд родини відбувся. Разом із трьома дітьми Ольга та Віктор оселилися в … Читати далі