Романович

Коли мені було шість років, мені радісно сповістили, що мама поїхала до крамниці по сестричку… Мами не було дванадцять днів… А потім набігли різні тітки, сусідки з подарунками та пінетками, усі раділи й розглядали щось, що лежало на моєму ліжку й постійно позіхало… Мені сказали, що це тепер моя сестра. Уважно роздивившись “сестру”, я поставила мамі лише два … Читати далі

Галина Геннадіївна була природженою свекрухою. Не сухою, стриманою свекрухою, а саме свекрухою – безцеремонною, впертою, голосистою. Її мама Люда боязко ділилася з подружками враженнями від новонародженої донечки. – Лежить у ліжечку сердита, губки кривить, брівки хмурить, кулачки стискає – вилита свекруха. На щастя, свекруха самої Люди, Валентина Григорівна, жила в сусідній області і до сина вибиралася … Читати далі

– Доброго дня, тут Олексій живе? – Так… А ви з якого питання? – Ви його мати? – Я?! Дружина! Дівчино, ви чого хотіли? – Він зараз у лікарні, і я не знаю про його стан, мені нічого не кажуть – не годиться. Лише родичам. – верхня губа незнайомки затремтіла. – Можна мені увійти. – Ну, проходь. Не розумію, а чого ти … Читати далі

Катя з Генкою зустрічалися два роки. Мати Каті вже почала хвилюватися, що дочка марнує час із ним, а до весілля так і не дійде. Сам Генка казав, що квапитися нікуди, ще встигнуть, їм і так добре разом… Минуло літо, з дерев опало листя, вкривши тротуари золотим килимом, почалися дощі. І в один із сирих і … Читати далі

Григорій стояв біля свіжої могили матері. Щойно її поховали. Сльози текли самі собою по неголених щоках, він їх не приховував. Односельці поступово розходилися, а він усе стояв, поки його не торкнувся за руку дід Ніканор. — Ходімо, Гриню, ходімо. Стояти тут марно, Анну вже не повернути. Вона прожила довге життя — вісімдесят сім років. І … Читати далі

Я довго не міг повірити у те, що моя дружина знайшла собі іншого чоловіка, який ось так спокійно може на людях тримати її за руку. Вони навіть не боялися, що їх може помітити хтось з наших знайомих. А що якби дізналися діти. Ось я, наприклад коли зраджую дружині, то роблю це таємно, так, щоб ніхто … Читати далі

— Микито, сідай! Треба терміново поговорити! — дружина вмостилася за стіл, її обличчя було сповнене рішучості. Чоловік сів поруч. Оксана витерла очі хустинкою, які вже були вологими від сліз: — Я не знаю, що робити з мамою. Вона вже ледве пересувається. Цю зиму вона просто не переживе у своєму будинку, він і так ось-ось розвалиться. … Читати далі

У мого чоловіка досить велика родина. В нього є аж троє братів і двоє сестер, а він — наймолодший з усіх. Усі вони уже одружені й заміжні, живуть окремо від батьків і дуже часто приїжджають сім’ями до нас в гості. Так склалося, що ледь не щомісяця в нас якась забава. То день народження в когось, то іменини. … Читати далі

Мене звати Оксана, а мого сина Андрій. Мені п’ятдесят п’ять років, а сину двадцять два, він навчається на останньому курсі в університеті. У нього є дівчина, його одногрупниця. Зустрічаються вони давно, ще з першого курсу. Ніна, кохана сина, сама з села, тому проживає в гуртожитку. Та нещодавно прийшов син додому та сказав нам з чоловіком, що … Читати далі

Сталось це три роки тому. Наближалось Різдво. Ми з дружиною знову мали приймати в себе вдома гостей. Всі її родичі мали прийти, що провести святу вечерю разом. І, якщо чесно, мене обурює той факт, що вже декілька років поспіль ми з дружиною маємо за свої гроші та своєю працею при   мати гостей, які безцеремонно заявляють, що будуть … Читати далі