Романович

Номер був незнайомий, та Таїсія відповіла. Дзвонила Ельвіра, з якою вона не бачилася і навіть не розмовляла телефоном майже рік. -Таю, мені б хотілося з тобою зустрітися. У тебе сьогодні чи завтра не буде вільного часу? – Запитала Еля. – Щось важливе? – Поцікавилася Таїсія. – Думаю, так. – Добре, давай тоді сьогодні о пів … Читати далі

– Що трапилося? Ви чого тут? – вдає здивування невістка. Я спокійно розкладаю речі, кажу Степану, який мене привіз, щоб теж заходив, а невістці відповідаю: – Ти, Дарино, напевно забула, що це моя квартира. Чого ти дивуєшся? Я додому повернулася. Чи ти не рада? Невістка змінилася в обличчі, але перед моїм гостем не стала влаштовувати … Читати далі

– Так, Тетяно Сергіївно, сьогодні тебе виписуємо, – жінка-лікар усміхнулася якоюсь сумною посмішкою. – Зустрічати тебе хто-небудь буде? – Мама… дідусь із бабусею… – Гаразд, дзвони їм, та збирайся! Лікар підвелася і попрямувала до дверей. Біля дверей зупинилася і похитала головою. – Сама ще дитина, сімнадцяти нема, а вже мама. Ні чоловіка, ні батька… – … Читати далі

— Донечко, прошу тебе… вислухай мене! – ридала свекруха. — Ні, Віро Василівно. Говорити нам нема про що, – відрізала Олена. Жінка подивилася на чотирирічного Іванка. Він був копією свого батька. Але тепер це вже не мало абсолютно ніякого значення. А ще не так давно, Олена б усе віддала за ці слова. Адже тоді, коли … Читати далі

Перебираючи речі в шафі для білизни, Лариса здригнулася, коли двері в її кімнату відчинилися, і на порозі, немов кам’яна статуя, застигла розлючена свекруха. Галина Василівна в цю мить нагадувала справжню фурію. Навіть волосся жінки вибилося місцями з тугого пучка і стирчало в різні боки. – Тобі більше зайнятися нічим, як тільки в шафі копатися цілими … Читати далі

— Даш, тільки послухай! Я бачив неймовірний кухонний гарнітур у «МебліСвіт»! Ідеально підійде для мамчиної кухні, саме в тих відтінках, які вона хотіла! — Льоша, сяючи ентузіазмом, втупився в планшет, гортаючи фото меблів. — Подивись, як класно буде виглядати! Даша хмикнула й продовжила розкладати продукти після магазину, навіть не глянувши на чоловіка. — І як, … Читати далі

– У сенсі – он двері? Я щойно увійшов. Ти виганяєш мене, чи що? – розгублено кліпав очима Олег. – Мариночко, ти що? – Що чув! Забирайся! – Я так втомився. Три дні у відрядженні був, по об’єктах там мотався. Втомився як собака. На столовських харчах усі дні, готель убогий якийсь попався, не спав толком. … Читати далі

– Я свою квартиру мамі подарував, – недбало кинув Артем, перегортаючи газету, наче йшлося про прогноз погоди. Аліна завмерла з кухлем у руці. Кава розплескалася по скатертині, залишаючи темні плями, схожі на сльози. – У якому сенсі подарував? – голос її тремтів, переходячи в шепіт. – Ми ж домовилися, що це буде посаг для Ганни! … Читати далі

Мені 46. Місяць тому я народила двійнят – хлопчик Артурко та дівчинка Оленка. Передати словами не можу, що я відчуваю, коли дивлюся на своїх діток. Щастя, радість, сльози, тепло всередині. Ну аж розпирає, чесно. Тільки от ні моя мама, ні рідна сестра не приїхали навіть на виписку. Родичі зі сторони чоловіка також проігнорували народження наших … Читати далі

— Ти привела на світ чотирьох дітей? Забирай їх і викручуйся сама, це вже занадто! — заявив мені чоловік, щойно переступив поріг. Я дивилась на нього, не кліпаючи. У голові — порожнеча. Чотири крихітних тільця в саморобних колисках здавалися нереальністю. Чотири подихи — слабкі, як трепет крил метелика. Пологи тривали 18 годин. Мерехтливе світло лікарняних … Читати далі