Романович

— Що це? — Олена Володимирівна зморщила ніс і принюхалася так, ніби на стіл поставили відро з помиями. — Борщ, — з посмішкою пояснила її невістка Софія. Вона зняла кришку з невеликої керамічної супниці і почала розливати яскравий, наваристий бульйон. — Все-таки це таке задоволення — готувати з овочів зі своєї грядки. — Не бачу … Читати далі

Марія готувала вечерю та думала про вихідні. Хлопчики хотіли піти із батьком на футбол. Вона ж вирішила в суботу зайнятися генеральним прибиранням. Потрібно перебрати у шафах одяг, змінити фіранки, у холодильнику навести лад. Вихідний – веселись жінка. Маша навіть посміхнулася своїй думці. Так, їй доведеться веселитися цілий день. Натомість ніхто не заважатиме. Двері грюкнули. Це … Читати далі

– Юро, а ти куди? – Світлана визирнула з кухні, витираючи руки рушником і з подивом дивлячись на чоловіка. Юрій, чоловік сорока п’яти років, менеджер великої будівельної компанії, вирішив діяти. Він зібрав валізу, поки дружина на кухні клопотала з сніданком для нього. І тепер стояв у передпокої великої затишної квартири. Світлана завжди готувала вранці їжу … Читати далі

– Ну що, приїхав, олігарх мій? – сміялась Наталка, коли Степан переступив поріг, втомлений, з валізами і подарунками. – Гроші привіз? – Привіз, Наталко… – відповів він, не сміючись. – Якби не ти й не діти, давно б залишився там. Тут, здається, тільки валізу й чекають. Наталка не звернула уваги. Кинула погляд на коробки – … Читати далі

Галина поправила комір блузки перед дзеркалом у передпокої. Три роки тому, коли Віктор пішов із життя, вона припинила носити яскраві кольори. Сьогодні обрала сіро-блакитний – нейтральний, не привертаючий уваги. У сім’ї брата краще бути непомітною. – Галка! – Андрій відчинив двері, й на неї пахнуло смаженою цибулею та його вічним одеколоном. Обійми вийшло квапливими, черговими. … Читати далі

— Іване, головне, ти за Кузею доглянь, м’ясо для нього в морозилці в мішечках заморозила, молочка купила. На вулицю не випускай — бліх наловить, туалет міняй щодня, — наказувала Івану дружина. — У тебе крім кота інших турбот немає. З учорашнього вечора про нього тріщиш, — сердито огризнувся той. — Світлано, охота тобі язиком молоти, … Читати далі

– Та я зі своїм Орестом аж через двадцять років розлучилася, – зітхнула Марія. – Коли дізналася, що він уже не ховається зі своєю “подругою”, а готується привести її в наш дім. У мій дім! То я його й залишила без нічого. Навколо сиділи жінки – хто з кавою, хто з печивом, хто просто грів … Читати далі

— Скільки можна вже вити? — кричав чоловік у спортивних штанях, натягнутих до самого пупка, і футболці з написом: «Найкращий чоловік». — Але ми повинні щось зробити, Іване… — схлипувала жінка. — Потрібно відвезти її до лікаря. — До лікаря?! Ти взагалі в своєму розумі? Щоб я ще гроші витрачав на твоїх тварин? І ти … Читати далі

Копію свідоцтва про народження Люба знайшла в документах. Кажуть же, що найкраща схованка, щоб заховати, це покласти на видному місці. Паспорт, пенсійне, кілька договорів по кредитах, документи на будинок… І між ними – тонкий листочок, що свідчить про те, що у її чоловіка є ще одна дитина. Люба відняла дату народження від поточного року, звично … Читати далі

– Маріє, ти знову затримуєшся? – голос свекра, мого начальника, звучав роздратовано. – У нас терміни горять, а ти завжди зі своїми дітьми! Я стиснула зуби. Це був уже третій вечір поспіль, коли я залишалася в офісі допізна. Мої діти, п’ятирічна Ліза, та восьмирічний Мишко, чекали мене вдома з бабусею-сусідкою, яка погодилася посидіти з ними. … Читати далі