Одного літа мій чоловік виграв якийсь обласний проєкт – виділили йому 80 тисяч гривень на сонячні панелі. У селі це як виграти квартиру в Києві. Люди з району приїздили подивитись. Сусідка Леся спочатку раділа щиро: – Молодці! Такий розумний твій, хай би й мого навчив. Я, звісно, одразу сказала Володьці: “Іди, допоможи Василеві, розкажи, що й як”. А він і пішов. Але Василь тоді лише пробурчав: – Мені те не треба. То все дурня, от у нас як вітер буде, ті панелі по селу розлетяться… Ну, то й добре. Я не нав’язувалась. Та з того дня Леся вже не кликала на каву. На лавку не виходила. Почала паркан латати з їхнього боку, а дірку, де діти грались і бігали туди-сюди, чомусь закрила дошками
Жити в селі – це означає змиритися з тим, що тут всі все про всіх знають. Ти не встиг ще сам собі зізнатись, що щось у тебе не так, а баба Марія вже на городі обговорює це з Люською з сусідньої хати. А ще в нас є неписане правило – сусід має бути як рідний: … Читати далі