Романович

— Чоловіки, йдіть у зал, посидьте! Ми з Мариною поки що що-небудь приготуємо, – сказала господиня злегка розлюченим голосом. Коли зайшли на кухню, вона продовжила обурюватися: — Бачте, вона має гарно одягатися, адже їй шістнадцять років, а мамі й так зійде, адже вона літня, – глянувши на подругу, здивовано запитала. – Марино, ти що посміхаєшся

Автор

Чоловікові на картку переказали зарплату, та ще й більшу, ніж зазвичай, ось Марина і повела його магазинами, сподіваючись, що і їй дістанеться що-небудь з обновок. Адже і в сорок хочеться мати гарний вигляд. Ці туфлі відразу привернули її увагу, потягнули до себе немов магнітом. Побачивши ціну в десять тисяч, нерішуче зупинилася. — Приміряй! – усміхнувся … Читати далі

– Ну, все гаразд, чого плачеш. Хороший хлопець у тебе такий, міцний. Доньку хотіла, мабуть? Нічого, прийдеш потім і за донькою. – Я залишу його… Не забиратиму.

Автор

– Зоя, вам дитину приносити на годування?– Ні, я ж казала. Відмову писатиму. Медсестра похитала головою та вийшла. Зоя обернулася до стіни та заплакала. Матусі в палаті переглянулися і продовжили годувати своїх малюків. Зоя приїхала вночі, все пройшло швидко. Хлопчик три кілограми п’ятсот грамів, здоровий, гарний. Зиркнувши на нього, новоявлена ​​мати заплакала, тільки не радісно … Читати далі

— Важко буде Антону з такою тещею, – сказала мама мого чоловіка, – та й тобі не солодко доведеться. Якщо що – просіть допомоги, ми вас не залишимо. Антон у столиці свого житла не мав, винаймав квартиру, тому було вирішено, що я просто перевезу свої речі до нього. Коли мама почула, що я переїжджаю до чоловіка, то вона закотила істерику. — Я все втратила, – кричала вона, – тепер і єдина дитина, що залишилася, мене кидає

Автор

Моя мама зараз у лікарні. На роботі, в колективі всі знають про те, що мама виростила мене одна, будучи вдовою, точніше не мене, а нас із братом. Тільки брата давно вже немає і після цього маму немов підмінили. Мені було тоді 24 роки, а братові 27. Сім’ю він не встиг завести, а я планувала вийти … Читати далі

Юра набирав номер матері знову і знову, але йому відповідали холодно, незмінно: «Номер більше не обслуговується.» Він не дзвонив їй два роки. Дружина поставила перед вибором – вона чи мама. І він вибрав дружину

Автор

Юра набирав номер матері знову і знову, але йому відповідали холодно, незмінно: «Номер більше не обслуговується.» Він не дзвонив їй два роки. Дружина поставила перед вибором – вона чи мама. І він вибрав дружину. — Номер більше не обслуговується… Юрі скувало дихання, а під білою робочою сорочкою виступив холодний піт. Через сквер, де він присів, проплив … Читати далі

— Щось я не бачу ваших сумок, – намагався тактовно натякати Юрій. — Ой, ну які можуть бути церемонії між родичами, – поправляла вона гарну зачіску тонкими пальцями зі свіжим манікюром. — Я не зрозумів, – чесно говорив господар будинку. – Мати щойно сказала, ти мала принести холодець, запечену качку, цукерки. Де це все? — Так вийшло, що ми не встигли, за що просимо вибачення, – бубоніла далі Світлана. – В останню хвилину я Івана зганяла в підвал за маринованими огірками і в магазині поруч із будинком купили ковбаску, ось

Автор

Тетяна з ніг валилася від втоми, оскільки останні кілька днів були присвячені активній підготовці до святкування Нового Року. — Може, нам уже варто змінити цю традицію щороку відзначати свято у нас? – цікавилася вона в чоловіка. — У нас квартира велика, живемо майже в центрі і всім зручно, – міркував Юрій. – Не переживай, я … Читати далі

— А зі мною, значить, ти старий, старий?! – слова дряпали горло. – Що ж ти раніше мовчав? Що ж усі ці роки терпів? У цю секунду я зрозуміла: ось вона, зрада. — Та зрозумій ти! – він у серцях махнув рукою. – Мені шістдесят п’ять – це не кінець життя! Я тільки на пенсію вийшов, у мене все попереду. Хочу радіти життю, а не киснути вдома

Автор

Ніколи не думала, що у свої шістдесят три роки опинюся в такій ситуації. Тридцять вісім років спільного життя з Нестором Сергійовичем – і ось, під свято, він заявляє мені: — Іди. Я хочу зустріти Новий рік з іншою жінкою. Я стояла посеред нашої кухні, де стільки років готувала йому сніданки, і не могла повірити своїм … Читати далі

– А ти руки мив? Іди вимий, ти ж з дороги, а може, ввечері до Ковальчуків сходимо? Вони знову звали, – і Аня надула губи. Чоловіка вона кохала, але їй так хотілося його під себе переробити

Автор

– Ганночко, я повернувся! Уляна вдома? – Владислав Іванович поставив сумку в передпокої, – Аню, борщ є? Погрій мені, часнику дай, і хліба наріж більше, домашнього хочеться! Аня трохи скривилася, добре чоловік її не бачив, але подумалося – ох, село! І пішла гріти борщ. – Ти мені про Уляночку нашу не відповіла, – Владислав Іванович уже переодягся у домашні розтягнуті … Читати далі

Як вона могла взагалі заїкатися про суд? У сім’ї в неї все добре, грошей вистачає, вони з чоловіком забезпечені, дочка з онуками теж, у всіх є квартири, машини, а кому потрібна була ця дача

Автор

Про свого зведеного брата Наташа дізналася, коли нотаріус зачитав батьківський заповіт. Так, основна частка належить Наташі, але дача – якомусь Пономаренко Віктору. Дитина була позашлюбом, якій батько дав своє прізвище та по батькові, офіційно її усиновивши.  Це стало подвійним ударом для Наташі – і таємниця батька, який пішов на той світ, і втрата дачі. Добре, що мама … Читати далі

– Побачу, що ображаєш, – доброго не чекай. Марія через силу почала доглядати за дівчинкою, зводила в лазню, відмила як слід, хоча без сліз на худеньку спинку Ані не глянеш, одягла її в сукенку, коси заплела, начебто з душі відлягло

Автор

Чоловікові зателефонували з опіки й сказали забрати рідну доньку, якої в нього ніколи не було… – Марія, сядь, будь ласка, мені тобі треба сказати дещо важливе, – Дмитро зітхнув. – Мені сьогодні з опіки дзвонили, моя донька зараз у дитбудинку, – Марія від несподіванки гикнула і перепитала: – Яка донька? Від кого? Ти що жартуєш? … Читати далі

— Як незнайомі? Я вже рік на тебе подивитися в кулінарію ходжу. І яка ж ти жінка справна, соковита, молода й красива, Надю! Я милуватися ходив, як ти працюєш, і не міг намилуватися. Кожному в тебе слово добре є, нікого не образила, не обдурила, а старим людям інший раз і трохи більше давала, я помітив. Мені здається, що я вже давно тебе знаю, та й ти мене теж. — Добре, Толю, давай зайдемо, а то я й справді замерзла і вся промокла, – погодилася Надя. Вони піднялися до нього у квартиру

Автор

— Дивись, знову твій прийшов, у чергу встав, а сам так і шукає тебе очима! – злегка штовхнула ліктем свою напарницю Надя і показала очима, – Он там стоїть. — Та годі, чого це він мій, старий якийсь, Надю, та й не симпатичний, одягнений не модно в мотлох якийсь, скажеш теж, – пиркнула Вікторія. — … Читати далі