Категорія Uncategorized

– Тебе що, Дмитро покинув? Ось так справи! Вони що всі сьогодні змовилися, чи що? Випивши ігристого, мимовільні компаньйони раптом різко подивилися один на одного, думаючи про те саме. – Слухай, Іро, ти теж про це подумала, так? – Запитав… Продовжити читання →

Вагон заповнювався пасажирами. Іра пройшла до свого купе. Там уже сиділи бабуся зі стареньким і молодий чоловік. Іра присіла на нижню полицю поруч зі старенькою. — Вам далеко їхати? — поцікавилася бабуся в Іри. — До кінцевої. — Ми виходимо… Продовжити читання →

“– Ти мене обдурила! Микола стояв посеред вітальні, червоний від злості. – У сенсі обдурила? – Ти знала! Знала, що не можеш мати дітей, і все одно вийшла за мене! – Ти будеш найкрасивішою нареченою, – мама поправила фату, і… Продовжити читання →

Ранок починався з божевільної гонитви. Марина влетіла в ліфт, на ходу застібаючи пальто, і судорожно натискала кнопку першого поверху, немов від цього залежала швидкість спуску. Вона проспала. Всього двадцять хвилин, але для лікаря швидкої допомоги це ціла вічність. Зміна починалася… Продовжити читання →

Микола міцніше стиснув кермо. У дзеркалі заднього виду — серйозне обличчя онуки Марійки. Дев’ять років, а вже така доросла. Сидить мовчки, рюкзак на колінах. Не те що сучасні діти — галасують, верещать. — Діду, а чому ти ніколи нікого не… Продовжити читання →

Олег йшов додому з роботи. Звичайний зимовий вечір. Коли все навколо — ніби накрите пеленою нудьги. І ось він проходить повз продуктовий магазин, а там сидить собака. Дворняга. Руда, кошлата. Очі — як у загубленої дитини. — Тобі що тут… Продовжити читання →

― Ну, чому замовкли? ― Єлизавета Петрівна гучно видихнула і впала на м’яке крісло. ― Не чекали гостей? ― Може, і не чекали, мамочко, ― Сашко поставив на журнальний столик чай, ― але тобі завжди раді! Зараз Маринка принесе бутерброди…. Продовжити читання →

— Знову цей дурень дряпається! — Олег Михайлович кинув газету на стіл і сердито подивився в бік коридору. — Людко, зроби щось зі своїм  котом! Людмила Петрівна зітхнула, не відриваючись від телевізора. За сорок років шлюбу вона навчилася не звертати уваги… Продовжити читання →

– Сиди! Нас немає вдома! – спокійно вимовив Петро. – Так, дзвонять же! – Валя завмерла, підвівшись із дивана. – Нехай, – відповів Петро. – А якщо це хтось важливий? – запитала Валя. – Або у справі? – Субота, дванадцята,… Продовжити читання →

– Твоя дочка тут жити не буде! – обурено піднявши брову, вимовляла Тетяна чоловікові. – Взагалі-то, такі питання потрібно обговорювати, а не ставити мене перед фактом! – Та яка тобі різниця, вона досить доросла, а будинок великий, – знизав плечима… Продовжити читання →