Uncategorized

Олена Петрівна завмерла біля стрічки супермаркету з пачкою вівсянки в руках, коли за спиною почувся той самий насмішкуватий, трохи хриплуватий голос. Голос, який вона не чула майже п’ятнадцять років. Вона повільно озирнулася, ще на мить сподіваючись, що це просто дурний жарт або хтось переплутав її з іншою жінкою. Перед нею стояв сивий чоловік у поношеному … Читати далі

– Сьогодні мама забере Варю із садочка, а ввечері ще й повечеряє з нами, – сказала Олена за сніданком чоловікові. Тарас тільки скривився. Тещу він поважав, вона їм багато допомагала, та чомусь саме п’ятниця його зовсім не тішила. Хотілося взяти пінного на вихідні, розвалитися на дивані перед телевізором і просто видихнути після роботи. Але Олені … Читати далі

— Спадок бабусі вклади в бізнес чоловіка, йому потрібніше! — порадила свекруха. Я відкрила свій рахунок і поклала гроші під відсотки — Нічого тут розсиджуватися, як пані! — Галина Петрівна влетіла у квартиру сина без попередження, з порога кидаючи слова, як каміння. — Інші дружини чоловікам допомагають, а ця сидить і стелю розглядає! Лєна навіть … Читати далі

— Навіщо ти впустила до хати чужого чоловіка, Параско? Ти що, зовсім розуму позбулася на старості? — кричала через тин сусідка Ганна, витріщаючи очі. — Ти ж його й близько не знаєш! А якщо він якийсь злочинець? Потім біди не оберешся! — Людині треба було допомогти, тітко Ганно, — тихо, але твердо відказала Параска. — … Читати далі

Після ювілею чоловіка я випадково знайшла конверт, який не призначався для моїх очей – Скільки можна гриміти посудом? В Олега свято було, дай людині виспатися! Голос свекрухи розітнув ранкову безмовність квартири. Лідія Петрівна стояла в дверях кухні, щільно запахнувши махровий халат, і невдоволено мружилася на ранкове світло. Марина стояла біля раковини й мила брудні тарілки, … Читати далі

— Ти синій фартух взяла? Тільки не кажи, що забула, бо моя сестра на тебе розраховує. Максим мовив це звично, навіть не відриваючи погляду від дороги. Так само, як щодня запитував про зарядку від телефону чи парасольку. Ірина повільно повернулася до чоловіка й подивилася на його спокійний профіль. — Який ще фартух, Максиме? Ми ж … Читати далі

Звичайний вересневий вечір у Чернігові почався з розмови за чашкою запашного трав’яного чаю на теплій кухні, де все було пронизане тишею й домашнім комфортом. Олена Миколаївна зробила ковток гарячого напою з улюбленої порцелянової чашки й поглянула на сина. — Послухай, Ірино, — рівно почала вона, ніби йшлося про погоду за вікном. — Нехай твоя сестра … Читати далі

Телефон задзвенів у коридорі, десь між ліфтом і скляними дверима переговорної. Андрій, побачивши на екрані ім’я “Лариса”, одразу скривився, але все ж узяв слухавку. Такі дзвінки ніколи не обіцяли нічого хорошого. — Привіт. Вибач, що турбую під час роботи, — почувся голос із трубки. — Данилкові треба здати аналізи, нас направили на платні, бо на … Читати далі

Тарас стояв посеред маминої кухні, вперши долоню в край столу, і дивився, як сестра розкладає на клейонці пом’яті купюри. Вони лежали купками, як карти в пасьянсі: двадцятки окремо, п’ятдесятки окремо, а гривні й дрібні монети в мисочці, з якої колись їли вареники. — Я не перебираю, — тихо сказала Мирослава. — Я рахую. — Рахує … Читати далі

— Тільки без сліз і докорів, Оксано, ти ж розумна жінка і сама все прекрасно бачиш, — сказав чоловік, неквапно поправляючи комір сорочки. — Ми прожили разом чверть століття, але наш спільний шлях просто дійшов кінця. Подивися на все тверезо: роки беруть своє, ти втомилася, замкнула себе в межах кухні та дому. А я щодня … Читати далі