Іван Петрович подружився зі своєю сусідкою Вірою Антонівною. Він уже почував себе у неї вдома своєю людиною. Сам ставив чайник на плиту, приносив до чаю цукерки і навіть робив канапки із сиром для перекусу, а також допомагав підправити здоровʼя. – Дякую, Іване! – одного разу сказала йому Віра Антонівна. – Але мені вже краще. Я відновилася, і зрозуміла, що тепер треба жити по-іншому, треба менше вже працювати. Раніше я була неправа… Іван мовчав, даючи їй висловитись. А потім жінка зробила неочікуване…

Іван Петрович подружився зі своєю сусідкою Вірою Антонівною. Він уже почував себе у неї вдома своєю людиною. Сам ставив чайник на плиту, приносив до чаю цукерки і навіть робив канапки із сиром для перекусу, а також допомагав підправити здоровʼя. – Дякую, Іване! – одного разу сказала йому Віра Антонівна. – Але мені вже краще. Я … Читати далі

У Марії Захарівни не стало колишнього чоловіка Михайла. Вони хоч і були розлучені, але дуже добре ладнали й спілкувалися. Марія була частою гостею на могилці колишнього чоловіка. – Ось, Мишко, як ти й хотів, поховали тебе гідно, – казала вона. – Син твій постарався… А пам’ятник який великий і гарний поставив тобі! Квіти завжди у тебе є. Все як ти хотів. Не хвилюйся, я на тебе не ображаюся… Пройшло багато часу. Марія знову вирішила відвідати Михайла на цвинтарі. Ще здалеку побачила вона, що біля могилки стоїть якийсь чоловіка з сивиною. Він стояв і щось говорив… Марія придивилася й застигла від несподіванки.

У Марії Захарівни не стало колишнього чоловіка Михайла. Вони хоч і були розлучені, але дуже добре ладнали й спілкувалися. Марія була частою гостею на могилці колишнього чоловіка. – Ось, Мишко, як ти й хотів, поховали тебе гідно, – казала вона. – Син твій постарався… А пам’ятник який великий і гарний поставив тобі! Квіти завжди у … Читати далі

Люда дуже кохала свого Борюсика. Він був старший за неї і навіть від дружини пішов, щоб жити зі своєю Людочкою! Була тільки одна проблема – Борис мав слабе серце і час від часу лягав у клініку на процедури. Люда з ним ні разу не була і якось вирішила простежити за коханим. Вона попросила свого друга Вітю поїхати слідом за Борисом. Його клініка була за містом, але було трохи дивно, що вона виявилася більше схожою на… Котедж! Боря виліз із таксі, відкрилася хвіртка і з неї випурхнула якась «медсестричка». Халатик коротше нікуди, а туфлі на шпильках… Люда просто оторопіла від побаченого.

Люда дуже кохала свого Борюсика. Він був старший за неї і навіть від дружини пішов, щоб жити зі своєю Людочкою! Була тільки одна проблема – Борис мав слабе серце і час від часу лягав у клініку на процедури. Люда з ним ні разу не була і якось вирішила простежити за коханим. Вона попросила свого друга … Читати далі

Степан знову прокинувся від сліз дружини. Василина лягла обличчям у подушку і плакала тихо, щоб не розбудити чоловіка. А він все одно почув… – Ну що ти, Василинко моя, не плач, знаєш, як я тебе люблю, – казав Степан. – Я тебе ніколи не покину і прибери ці думки з голови. Багато хто живе без дітей, ну на крайній випадок візьмемо з дитячого будинку. Не в дітях щастя. Головне – ми любимо один одного. Він приніс склянку води і заспокоїв дружину. Наче Василина затихла, а може заснула. Але Степан не міг заснути. Правда, яку він приховував від дружини, могла зачепити її…

Степан знову прокинувся від сліз дружини. Василина лягла обличчям у подушку і плакала тихо, щоб не розбудити чоловіка. А він все одно почув… – Ну що ти, Василинко моя, не плач, знаєш, як я тебе люблю, – казав Степан. – Я тебе ніколи не покину і прибери ці думки з голови. Багато хто живе без … Читати далі

Катя готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. – Тато? – здивувалася вона глянувши на екран мобільного, і взяла слухавку. – Катрусю, привіт! – сказав батько. – Як у вас справи? Як Андрійко? Росте? Катя, помітила, що батько явно затягував розмову, хоча було зрозуміло, що зателефонував він не просто так – йому було щось треба. – Так, у нас все добре, ростемо, – відповіла Катя. – А у вас як справи? – А у нас Катю, біда… По іншому це не назвеш, – важко зітхнув батько. – Яка ще біда? – захвилювалася донька. Але Катя навіть уявити не могла, які «новини» повідомить їй батько.

Катя готувала вечерю, коли пролунав телефонний дзвінок. – Тато? – здивувалася вона глянувши на екран мобільного, і взяла слухавку. – Катрусю, привіт! – сказав батько. – Як у вас справи? Як Андрійко? Росте? Катя, помітила, що батько явно затягував розмову, хоча було зрозуміло, що зателефонував він не просто так – йому було щось треба. – … Читати далі

Дарина та Андрій були на день народжені у друзів. Під кінець святкування, жінка вирішила, що настав час збиратися додому, але озирнувшись навколо, виявила, що Андрія у святковій залі не було. – А де ж Андрій? – здивувалася вона, і вирушила шукати коханого. Дарина вийшла з святкової зали, пройшла трохи коридором, як раптом почула знайомий голос. Андрій розмовляв зі своїм товаришем. Дарина хотіла було одразу підійти до свого коханого, але несподівано у розмові друзів прозвучало дещо цікаве. Дарина прислухалася до розмови Андрія з товаришем і…ахнула від почутого.

Дарина та Андрій були на день народжені у друзів. Під кінець святкування, жінка вирішила, що настав час збиратися додому, але озирнувшись навколо, виявила, що Андрія у святковій залі не було. – А де ж Андрій? – здивувалася вона, і вирушила шукати коханого. Дарина вийшла з святкової зали, пройшла трохи коридором, як раптом почула знайомий голос. … Читати далі

Марина переїхала жити в квартиру покійної свекрухи. Вона вирішила перебрати старі речі. Жінка відкрила шухляду тумбочки й здивувалася. Там лежав конверт з написом: «Для Мариночки». Свекруха писала про побутові справи. Але в шухляді був ще один конверт без підпису. Марина машинально взяла його й відкрила. Конверт був не запечатаний і з нього раптом випала… Дитяча фотографія її колишнього чоловіка Валерія! Під нею лежала ще чиясь фотографія – якогось хлопчика. І він був дуже схожий на Валерія! – Хто це такий?! – тільки й ахнула Марина, нічого не розуміючи…

Марина переїхала жити в квартиру покійної свекрухи. Вона вирішила перебрати старі речі. Жінка відкрила шухляду тумбочки й здивувалася. Там лежав конверт з написом: «Для Мариночки». Свекруха писала про побутові справи. Але в шухляді був ще один конверт без підпису. Марина машинально взяла його й відкрила. Конверт був не запечатаний і з нього раптом випала… Дитяча … Читати далі

Тетяна була на роботі, коли у її кабінет зайшла колега. – Таню, привіт. Тебе шеф викликає, – сказала вона, і швидко закрила двері. Таня підвелася з свого робочого місця, вийшла в коридор, і попрямувала до кабінету директора. – Чому він мене викликає? – дивувалася жінка. Раптом, проходячи кімнату для відпочинку, Тетяна почула якусь розмову своїх колег. – Це що, вони про мене розмовляють? – здивувалася Таня, почувши своє прізвище. Тетяна зупинилася, підійшла ближче до прочинених дверей, прислухалася до розмови колег і…застигла від почутого.

Тетяна була на роботі, коли у її кабінет зайшла колега. – Таню, привіт. Тебе шеф викликає, – сказала вона, і швидко закрила двері. Таня підвелася з свого робочого місця, вийшла в коридор, і попрямувала до кабінету директора. – Чому він мене викликає? – дивувалася жінка. Раптом, проходячи кімнату для відпочинку, Тетяна почула якусь розмову своїх … Читати далі

У Лізи не стало бабусі Тамари. Пройшли поминки. Люди розійшлися. Ліза взялася прибирати в хаті. Посуду виявилося багато – тридцять чоловік прийшло згадати бабусю Тамару. Ліза хотіла зробити поминки в кафе, але воно виявилося зайнятим – там готувалися до весілля. От життя – у когось поминки, а в когось весілля… Люди розійшлися, Ліза залишилася сама. Ніхто не запропонував допомогти з прибиранням окрім сусідки Олени. Ліза сказала, що все зробить сама… Вона впорається, адже справлялася зі слабою бабусею. Дівчина домила підлогу, вилила воду, потім набрала ванну. Після всього треба було відійти… Ліза вийшла з ванни, як раптом почула з подвірʼя якісь звуки…

У Лізи не стало бабусі Тамари. Пройшли поминки. Люди розійшлися. Ліза взялася прибирати в хаті. Посуду виявилося багато – тридцять чоловік прийшло згадати бабусю Тамару. Ліза хотіла зробити поминки в кафе, але воно виявилося зайнятим – там готувалися до весілля. От життя – у когось поминки, а в когось весілля… Люди розійшлися, Ліза залишилася сама. … Читати далі

Олена продала свою хату в селі та й поїхала жити у місто до внука Тимка. Дорога була неблизькою. Олена взяла таксі до гуртожитку, де жив онук. Її аж заколисало в машині. Вона мало не задрімала, але таксист сказав: – Приїхали. – Дякую, ось тобі, – Олена простягла йому гроші. – Почекайте, давайте я з вами схожу, мало що… – сказав старенькій таксист. – Переконаюся, що все нормально. От вручу вас онукові, і все! Завідувачка гуртожитку запитала Олену: – Стривайте, а ви до кого? – А я до онука, до Тимка, тут він живе, – сказала бабуся. Завідувачка насупила брови: – А ви його бабуся? Хіба ви жива?! – Тобто як жива? Звичайно, дочко! – здивовано казала бабуся, – Олена нічого не розуміла.

Олена продала свою хату в селі та й поїхала жити у місто до внука Тимка. Дорога була неблизькою. Олена взяла таксі до гуртожитку, де жив онук. Її аж заколисало в машині. Вона мало не задрімала, але таксист сказав: – Приїхали. – Дякую, ось тобі, – Олена простягла йому гроші. – Почекайте, давайте я з вами … Читати далі