— Як незнайомі? Я вже рік на тебе подивитися в кулінарію ходжу. І яка ж ти жінка справна, соковита, молода й красива, Надю! Я милуватися ходив, як ти працюєш, і не міг намилуватися. Кожному в тебе слово добре є, нікого не образила, не обдурила, а старим людям інший раз і трохи більше давала, я помітив. Мені здається, що я вже давно тебе знаю, та й ти мене теж. — Добре, Толю, давай зайдемо, а то я й справді замерзла і вся промокла, – погодилася Надя. Вони піднялися до нього у квартиру

— Дивись, знову твій прийшов, у чергу встав, а сам так і шукає тебе очима! – злегка штовхнула ліктем свою напарницю Надя і показала очима, – Он там стоїть. — Та годі, чого це він мій, старий якийсь, Надю, та й не симпатичний, одягнений не модно в мотлох якийсь, скажеш теж, – пиркнула Вікторія. — … Читати далі

— Поки мій син на роботі спину гне, і гроші такою важкою працею заробляє, ти їх на вітер спускаєш, – злилася Галина. — Яким саме чином я їх спускаю, і що знову не так? – не розуміла Наталка. – Я не скуповую купу речей, не відвідую розважальні заклади, і взагалі, я теж гроші заробляю. — Ну звичайно, тільки твоєї зарплати на гречку і соняшникову олію ледве вистачить, – злилася пенсіонерка. – А на гроші Михайла ти закуповуєш червону рибу, ікру і креветки

— Ну і навіщо ти знову стільки продуктів накупила? – кривилася Галина, дивлячись, як невістка розбирає сумки. — Я завжди купую з запасом, щоб на вихідних нікуди не виходити, – розповідала вона. – До того ж, завтра в гості має заїхати моя сестра з родиною. — З якого приводу? – ще більше зіпсувався настрій у … Читати далі

— Взагалі, ви могли б поступитися мені місцем, я їду з маленькою дитиною, – почала молода мама з однорічним хлопчиком на руках. — А я спеціально купив нижню полицю, тому що тільки так можу їздити, – намагався зберігати спокій чоловік. — Вам же все одно, ви просто йдете на принцип, давайте все вирішимо мирно, – напирала незнайомка. – Ви молодий, сповнений сил і запросто можете залізти на верхню полицю, поступившись мені

Юля терпіти не могла верхні полиці в поїзді, тому постійно купувала тільки нижні. Їй часто доводилося мотатися країною через роз’їзний характер роботи, тож уже навчилася ловити хороші квитки і намагалася продумувати маршрут максимально зручно і правильно. Збираючись у чергову поїздку, вона купила за два тижні квиток і тепер розмістилася в купе, налаштовуючись на тривалу поїздку. … Читати далі

– Надія, вона страшна. Де тільки шукав таку, – тихенько сказала Ольга. – Мені байдуже, – нарізуючи тісто на однакові круглячки, відповіла Надя

– Ти… Ти… – Ольга схвильовано вхопилася за одвірок, нахилилася, щоб ковтнути повітря, – Ти знаєш… Павло повернувся, – видихнула. Вона важко дихала, бігла, перестрибуючи купи, легко, як молода кізочка, перемахуючи через усі перепони – так хотілося першою поглянути на реакцію Надії. Бігла берегом річки, так було скоріше – будинки виходили до річки. Але перед хатою подруги … Читати далі

Мамка жаліла доньку, от і відпустила до занедужалої тітки з умовою, що та допоможе їй у місті здобути освіту. Будинок притих, усі чекали розвитку подій

Цікава та тепла історія. У Сашиному під’їзді жила одна малоприємна літня жінка Ангеліна Вікторівна. Висока і худа. Весь будинок від неї страждав, катком могла проїхатися по будь-кому. І я не виняток, і в мене час від часу летіли отруйні стріли безглуздих звинувачень. Тільки я пані стримана, загартована спілкуванням із прискіпливими клієнтами в ательє, у конфлікт … Читати далі

Тітку Параску привезли з села. Літній жінці вже важко з господарством стало. Ось племінниця Ліда її до міста і забрала до себе

Тітку Параску привезли з села. Літній жінці вже важко з господарством стало. Ось племінниця Ліда її до міста і забрала до себе. Чоловік Олексій не заперечував. Він в усьому слухався беззастережно своєї гучноголосої та пишнотілої Лідочки. – Не чужа людина. Тітка все-таки. В неї своїх дітей немає. А в мене матусі нема тепер. Вона тітки … Читати далі

— Ну як же? Я ж казала Аллочці, що посидимо в тісному сімейному колі, потім сфотографуємося на спільне фото, тільки родичі, розумієш? — Ні не розумію, мамо. Мати показала очима на Влада. — Свої, розумієш, свої, родичі. — Та що тут незрозумілого, – фиркнула сестра, – відвези хлопчиська до його рідні, бери дружину і повертайся. Мама ж сказала, що без чужих хоче

— Кириле, я затрималася трохи на роботі, ти поїдь з дітьми, а я заскочу додому, переодягнуся і поїду… — Так Алло, добре. Я збираюся тоді, дітей беру і їду, чекаємо тебе в мами. Подарунок заберу, а квіти сама купиш? — Звісно! Алла швидко доробляла справи, збирала папери, намагалася не поспішати, але не виходило, усмішка грала … Читати далі

Бабуся замовкла, а по її зморшкуватій щоці пробігла самотня сльозинка. Олесю всю обдало спекотним соромом. Вона згадала скільки разів брехала бабусі, що лівер більше не продають

Олеся перша помітила, що з бабусею щось недобре коїться. Двічі на місяць вона приїжджала до неї, щоб помити кахель, зняти чи повісити штори, з’їздити на ринок за м’ясом. У бабусі були хворі ноги, і далі за магазин за вікном вона не ходила. Олеся любила бабусю і виконувала цей обов’язок якщо не із задоволенням, то хоча … Читати далі

— Коли я жила там… – очі дівчинки раптом стали сумними, – у нашого сторожа був песик – Фантик. І я завжди пригощала його шматочками котлети, які ховала в кишені під час обіду. Я так мріяла, що в мене колись теж буде такий Фантик, коли я буду велика… — Ну, що ж, іде! – сказав Ігор, – ось ти вже й велика. Тобі шість, як ніяк. А це вже – ого-го як немало! Вони переглянулися з Наталею і посміхнулися. Рита повеселішала. — А давайте, ми собаку таку невеличку тобі з притулку візьмемо, – запропонувала Наталя

Ігор і Наталя познайомилися, коли їм було вже по тридцять. За плечима Ігоря був короткий невдалий шлюб, не зійшлися з дружиною характерами, як кажуть. Але Ігорю здавалося, що його дружина не розраховувала на його скромний спосіб життя, невисоку зарплатню і небажання щось докорінно змінювати в житті. Так вона і пішла через рік, зрозумівши, що не … Читати далі

— Мати, зустрічай дітей, – крикнув майбутній свекор. Із простору будинку випливла повненька жінка у фартусі поверх ошатної кофти. Вона посміхалася, і теж підійшла та міцно обійняла Аліну: — Ну, здрастуй, донечко. Здрастуй, Алінко! Заходьте, що стояти? Стіл уже накрито. Мабуть, традиція в них така – усі обіймаються. Але обійматися зі слабо знайомими людьми не хотілося. Ну, та гаразд. Стіл, що чекав на них, одразу допоміг забути всі невдоволення. Але затиск залишився

Вони сиділи, закутавшись у ковдру з ногами на старенькому диванчику, і пили чай із печивом. У квартирі було прохолодно і на плечах обох накинуті светри. Сьогодні був вихідний. «Ось так би й сидіти все життя поруч із Вітькою» – думала Аліна, тільки так. Удвох і нікого-нікого більше. Вони ще не були одружені, обидва закінчували навчання. … Читати далі