Мені 54 роки, відколи у дітей з’явилися власні сім’ї, я живу одна, бо давно розлучена, діти ще в початкову школу ходили, як чоловік від нас пішов. Весь цей час я жила одна, чоловіки до мене сваталися, але мої діти були категорично проти, з вітчимом вони жити не хотіли. Тому я і не шукала собі пригод, а жила сама, і сама на собі все тягла. Коли діти виросли, легше не стало, бо їм постійно щось від мене треба. І син, і донька живуть окремо, у обох є діти. Внуків своїх я люблю, але я не вважаю, що всі вихідні я маю з ними проводити. А діти мої наче змовилися, постійно планують собі щось на суботу-неділю, а мені дітей привозять, часто навіть без попередження, не узгоджуючи це з моїми планами
– Не зрозумів, а чого це ти не можеш? Мамо, ти ж не працюєш у суботу, у тебе часу багато, а внучка одна! – картає мене син, який планував мені на вихідні привезти свою 6-річну донечку. – Внучка одна, але є ще і внук, якщо ти не забув, – нагадала я. – І особисте життя … Читати далі