Uncategorized

— Олю, тільки не лякайся, але я сьогодні трохи розійшовся, — Тарас зайшов на кухню, поставив телефон біля чашки дружини й усміхнувся так задоволено, наче щойно повернувся з дуже вдалої покупки. — Дивись: продукти на кілька днів, фрукти дітям, сир, м’ясо, солодке до чаю, сніданки, вечеря. Кур’єр привезе все до сьомої. Ольга витерла руки рушником … Читати далі

— Матусі, потрібна ваша думка! Розмовляла на днях зі знайомою, яка нещодавно народила. Розказую їй, що мій чоловік вночі допомагає вкладати малого, а у неї ступор і питання до мене: “А нащо ти йому не даєш відпочивати й заставляєш вкладати малого спати? Ти що, сама не можеш цього зробити?” Це нормальне питання вообще? Приятельки у … Читати далі

— Звернення до батьків! Будь ласочка, ВИХОВУЙТЕ своїх дітей! Працюю у школі й не витримую: задача вчителя — це ВЧИТИ ваших дітей своєму предмету, а не виховувати їх! Ми не маємо вчити поважати однолітків і старших, не хамити й слухати нас. Це Ваша задача — виховати своїх дітей! Шкільна перерва тривалістю п’ятнадцять хвилин у нашій … Читати далі

Стара хата баби Меланки стояла на самому краю Вільшанки, де глиниста дорога круто спускалася до зарослого осокою ставка. Після сорокового дня подвір’я спорожніло, але тиша тривала недовго. сінній вітер шарпав пожовклі вишні, женучи сухе листя під ґанок, коли біля хвіртки брязнула залізна клямка. Олена увійшла до двору швидким кроком, навіть не поглянувши на сусідські вікна, … Читати далі

Тамара – це у нас у Заріччі кремінь-дівка. Не за красою першою була, ні. Були і дзвінкіші, і яскравіші. А от за характером їй рівних не знайти. Очі сірі, дивляться прямо, не блимаючи, ніби в твою душу зазирнути намагаються. Слово у неї – тверде, як камінь. Якщо сказала – зробить. А якщо вже що вирішила, … Читати далі

Великий цегляний будинок на п’ять кімнат стояв на околиці міста вже понад тридцять років, зберігаючи у своїх стінах мовчазну історію чужих розрахунків. Господинею всієї садиби за документами вважалася Ганна Василівна, жінка літня, але з надзвичайно твердим і непоступливим характером. Її життєва філософія завжди зводилася до простого правила, яке вона називала вищою справедливістю: дітей у неї … Читати далі

Дорога тяглася сірою стрічкою. Андрій їхав до рідного міста ховати батька. Десять років вони не бачилися, десять років не розмовляли. І ось – нічний дзвінок сестри: – Тата більше немає. Похорон у четвер. Андрій зібрав сумку за двадцять хвилин, сів у машину та поїхав. Вісімсот кілометрів. Майже добу у дорозі. Він не хотів зупинятися в … Читати далі

Коли Марта з Андрієм одружилися, вони одразу домовилися про одну просту річ: житимуть окремо. Невелика квартира в новобудові на околиці Івано-Франківська забирала чималу частину сімейного бюджету, зате Марта щоранку виходила на балкон із чашкою чаю, дивилася на молоді дерева у дворі й казала чоловікові: — Можеш сміятися, але я готова економити на нових сукнях, аби … Читати далі

У глухому кутку Залісся, де асфальт закінчувався ще за п’ять кілометрів до першої хати, час ніби загруз у багнюці. Хата родини Дорошенків стояла край вигону, з перекошеним парканом і вічно зарослим споришем подвір’ям. Малий Данило знав кожен скрип цих мостин, кожен глухий стукіт хвіртки і той особливий, важкий запах  та пригорілої картоплі, що роками в’їдався … Читати далі

Чайник на плиті свистів уже добру хвилину, захлинаючись власною парою, але Віра не рухалася. Вона сиділа на краєчку табурета, підібгавши під себе одну ногу, і дивилася, як за вікном сіре листопадове небо повільно сковзає на дахи сусідніх багатоповерхівок. Осінь у цьому місті завжди пахла мокрим асфальтом, перезрілими яблуками й тим специфічним сумом, який з’являється, коли … Читати далі