Uncategorized

Ігор розумів, що доведеться жити йому з важким тягарем до кінця життя… Хоч ще й не старий, п’ятдесят один рік, начебто. Ще й не вік для порядного чоловіка. Про таких, як Ігор говорять – «народився під щасливою зорею». З молодості все йому давалося легко, можна сказати щастило у всьому. Одружився з прекрасною дівчиною Веронікою. З … Читати далі

– Ну, що ти лежиш? – стара, сердита і сонна після ночі медсестра тицьнула дівчинку під ребро, – вставай, дитину треба годувати.Дівчинка-підліток не ворухнулася. Люба спостерігає за нею, прикладаючи до грудей маля Аню, яка жадібно хапає груди. “Дитина зовсім, – думає Люба, – Ось яка з неї мати? А куди цей дивився, мабуть, сам такий … Читати далі

– Ольгу пам’ятаєте? Дівчинку з дитячого будинку, яку ваш Максим за дружину взяв, а потім після наклепу доньки вашої, Віки, з дому вигнав? – І з вашою, між іншим, участю! Пам’ятаєте, бабуся Рита?.. … Дякую, що ти так добре Олену прийняла, – Гліб обійняв матір. – А як могло бути інакше? – Запитала Ольга. – … Читати далі

– Мамо, ти вдома? Відчиняй, – моя дочка Анна, яка приїхала до мене з самого ранку, стукала мені у шибку. В той день я чекала гостей, але не Анну точно. До мене мав приїхати Михайло, ми домовилися, що я позичу йому 10 тисяч євро. Я якраз сиділа на кухні, відраховувала необхідну суму, і тут принесло … Читати далі

– Аліно Романівно, нам треба поговорити про заповіт вашого чоловіка, – нотаріус, Степан Маркович, дістав якісь папери. – Про що? – Вона здивовано підняла брови. – Який заповіт? Він не мав жодного заповіту. Та й навіщо? Я єдина спадкоємиця. – Взагалі то мав він заповіт… Олег Степанович склав його п’ятнадцять років тому. – Не може … Читати далі

– Привіт, Галинко, зайшла до тебе, щоб новину сказати. Люба приїхала, так що чекай гостей. Ти, головне, не переживай, ми тут з сусідами усі засвідчимо, як воно було. Але кажу тобі, щоб ти готова була, – Стефа прибігла до сусідки з самого ранку з цікавою новиною. – Дякую, тітко Стефо. А ви впевнені, що це … Читати далі

– Ох, яка все ж таки чудова у вас квартирка! – Зінаїда Михайлівна казала це щоразу, коли приїжджала у гості до сина Олега. Той лише завжди ніжно і якось гордо посміхався у відповідь на її милування. Не рада була лише Світлана – дружина Олега і, відповідно, невістка Зінаїди. Свекруха часто заходила до них, і кожне … Читати далі

– Мамо, як мені це сказати? – зітхнув Рома. – Ти уявляєш, як мені їй зізнатися, раз у тебе і то, душа пішла в п’яти? Олена Іванівна сіла навпроти сина. – Давай подумаємо. Віка твоя вже не видужає. Уся її родина рано пішла з життя. Ти сам усе знаєш. Хвороба в неї якась незрозуміла, скільки … Читати далі

– Мати, хліба подай! – невдоволено гаркнув Федір Петрович. – Ну, скільки чекати? Суп холоне! Не люблю я теплий. – Несу, Федю, несу. Ось, свіженького тобі нарізала, спекла щойно. Варвара метушилася, намагалася догодити чоловікові. Дуже вже він суворий, коли голодний. Тоді вже все не по ньому. – Сама чого не сідаєш? Не голодна, чи що? … Читати далі

– Дайте мені найкращий букет, який лише є у вас в магазині, – чоловік років 55-ти неабияк здивував молоду продавчиню в квітковому кіоску. – Так, звичайно, зараз ми вам підберемо найкращий букет, тільки уточніть, для кого квіти, – уточнила молода співрозмовниця. – Для дружини. У неї в перший день весни день народження. Та вона і … Читати далі