Вже 3 роки, як не стало її Андрійка. Її синочка. Та Віра Сергіївна щовечора ходила до заводу, де він працював – зустрічати з роботи.. Сусіди співчували старенькій, та нічого вдіяти з тим не могли. От і зараз сіла вона на лавку і звично вдивляючись в чоловіків, стала чекати. – Андрійко, – потягнула за рукав чоловіка, який проходив повз. – Га-а?.. – Синочку, ти? – Я, – промовив чоловік. – Ой, дочекалася! Ну, підемо додому? – Ідем-мо
Сухувата старенька в старому, як вона сама, пальто стояла біля під’їзду на холодному листопадовому вітрі. На голові недбало зсунутий набік квітчастий в’язаний берет, що не прикриває сивого волосся. Пальто застебнуте неправильно, тому одна половина була довша за іншу. Шарфа не було, і старенька раз у раз піднімала комірець, але від старості той втратив форму і … Читати далі