Невістко, ти тільки не лякайся! – Пані Катерина стояла на порозі нашої затишної квартири в спальному районі Черкас, а за її спиноювишикувалися картонні коробки. Рівно дев’ять штук, ретельно заклеєні широким прозорим скотчем і підписані чорним маркером: «кухня», «постіль», «зимові речі». – Я продала квартиру. Тепер я житиму з вами, під одним дахом. Я ледь не впала. Я щойно повернулася з продуктового ринку. – Як це – продали? – моє серце зробило різкий удар. – Звичайненько, через хороше агентство нерухомості. Усе сталося дуже швидко, буквально за три тижні знайшлися покупці, оформили угоду, – вона махнула рукою, ніби йшлося про покупку буханця хліба в сусідньому магазині. Максим, мій чоловік теж здивувався. – Мамо! Ти серйозно зараз говориш?! – голос Максима був сумним. – Синку, мені шістдесят чотири роки. Сидіти самій у тій хрущівці на четвертому поверсі без ліфта – це справжнє знущання над здоров’ям. Що мені там одній робити холодними вечорами? – вона байдуже знизала плечима й першою попрямувала на кухню, наче господарка, яка повернулася з довгої прогулянки
– Невістко, ти тільки не лякайся. Пані Катерина стояла на порозі нашої затишної квартири в спальному районі Черкас, а за її спиною, аж до самого великого дзеркала у передпокої, вишикувалися картонні коробки. Рівно дев’ять штук, ретельно заклеєні широким прозорим скотчем і підписані чорним маркером: «кухня», «постіль», «зимові речі». – Я продала квартиру. Тепер я житиму … Читати далі