Мамо, ти довго ще будеш порпатися біля тієї моркви? М’ясо вже маринується, а у мангалі навіть вогонь не горить. Може, трохи поворухнешся? Світлана повільно випростала натруджену спину. Вона сперлася долонею на дерев’яний держак сапи і важко перевела подих. Ранкова прохолода давно поступилася місцем липкій літній спеці. Від прогрітої землі йшов дух вологого торфу та терпкий запах помідорового бадилля. Жінка підвела очі на сина. Денис вигідно вмостився у плетеному кріслі, немов на закордонному курорті, і ліниво гортав стрічку в телефоні. — Я, між іншим, не для краси цю грядку полю, синку, — спокійно відповіла Світлана, обтрушуючи з полотняних рукавиць сухі грудочки землі. — Взимку ви з Вікторією знову попросите передати домашніх закруток. А дрова для вогнища ти й сам міг би скласти. Дорослий чоловік, тридцять років незабаром, міг би такі дрібниці робити без нагадувань. Денис скривився, зробив ковток холодного напою із запотілої пляшки й легковажно махнув рукою. — Ну от, знову починаються твої повчання, — пробурчав він, навіть не відриваючи очей від екрана. — Ми після важкого робочого тижня приїхали сюди перепочити, а не горбатитися на городі. У мене від сидіння за комп’ютером усе тіло затерпло. Маю я право бодай один вихідний провести на чистому повітрі по-людськи? Світлана промовчала, хоча всередині неприємно запекло
— Мамо, ти довго ще будеш порпатися біля тієї моркви? М’ясо вже маринується, а у мангалі навіть вогонь не горить. Може, трохи поворухнешся? Світлана повільно випростала натруджену спину. Вона сперлася долонею на дерев’яний держак сапи і важко перевела подих. Ранкова прохолода давно поступилася місцем липкій літній спеці. Від прогрітої землі йшов дух вологого торфу та … Читати далі