Брат чи не брат, а совість треба мати, — відрізала Галина Степанівна. — Ми не настільки заможні, щоб годувати дорослого парубка, який цілими днями лежить перед телевізором. Дарина промовчала, бо знала: якщо підтримати розмову, свекруха розійдеться на пів дня, а в хаті й без того панувала напруга. Цю стару батьківську садибу Тарас оформив на себе кілька років тому, одразу після їхнього весілля. Будинок був просторим, але вимагав чимало рук і коштів: протікав дах на веранді, треба було міняти старі вікна, підправляти паркан. Тарас працював на двох роботах, щоб поступово привести все до ладу, а Дарина вела господарство та займалася городом. Коли приїхав Назар, його спершу поселили в облаштованій літній кухні біля двору. Проте гість дуже швидко зметикував, що плита і холодильник розташовані в головному будинку. Він перебрався до вітальні, де стояв великий диван і сучасний телевізор, і виходив звідти лише тоді, коли з кухні починало смачно пахнути. Найбільше Дарину бентежила поведінка гостя. Назар нітрохи не соромився свого становища. Він не пропонував допомоги по господарству, не намагався нарубати дров чи скопати грядку, зате охоче повчав, як треба жити
— Якщо людина з’їдає за ніч тижневий запас продуктів на всю сім’ю, це ще можна назвати гостюванням, чи вже пора міняти замки на дверях? Саме це запитання крутилося в голові Дарини, коли вона о шостій ранку зазирнула у холодильник. На полицях знову було порожньо. Ще ввечері там стояла велика каструля з наваристим борщем, пательня з … Читати далі