Категорія Uncategorized

– Так, люба, вимітайся з нашої квартири, поки я тобі волосся не повидирала. Вставай, і на вихід! Геть! Щоб більше я тебе тут не бачила! Віталік мені самій потрібний, зрозуміло?

– Алло, Наталко, привіт! Виручиш колишнього чоловіка? – Привіт, Віталіку! Ти про що? Як я тебе повинна виручити? Гроші потрібні, чи що? – Ні, не гроші. А допомога. Потрібно, щоб ти зіграла мою дружину. Але не колишню, а справжню. Усього… Продовжити читання →

А в цей час біля ресторану стояла Марія Петрівна. Вона довго вагалася: зайти чи ні? Її ж не запрошували. Але серце не витримало – поїхала сама, сподіваючись, що невістка зрадіє. Вона зайшла. Її зустрів адміністратор: – Ви до кого? – Я… до невісточки, в неї сьогодні день народження. Я – свекруха. Адміністратор пішов кликати. Світлана, почувши, що прийшла свекруха, зблідла. – Що вона тут робить? – шепнула. – Хто її кликав? Подруги перезирнулися. Ігор підвівся: – Я піду зустріну. Він вивів матір у коридор. – Мамо… Чому ти не сказала, що приїдеш? – Синочку, я ж хотіла сюрприз зробити. От подаруночок принесли… золотий ланцюжок для Світланки. Вона ж у нас молода, гарна, хай носить. Ігор глянув на коробочку й відчув сором

Світлана давно мріяла про свій ювілей. Тридцять років – не аби-яка дата. Вона орендувала гарний зал у ресторані, замовила музику, сукню купила ще за кілька місяців. Хотіла, щоб все було «як у людей» – красиво, по-сучасному, щоб гості потім ще… Продовжити читання →

– Ти, синку, сім’ю завів – тобі дружину й утримувати! Досить ходити до нас, як до банкомату, – прошипів батько

– Я втомилася! Чуєш, Антоне? Я більше не можу так жити! Ганна стояла посеред кухні у футболці з чужим логотипом та в м’ятих шортах. У руках – кухоль з охолодженим чаєм, на обличчі – злість і втома. – Місяць! Ми… Продовжити читання →

– Я ж її утримую! – Утримуєш? Ти думаєш, цього достатньо? – А що ще треба? Шуби? Діаманти? Не заробив я на діаманти! – Поваги треба, Славко! Простої людської поваги!

– Ларисо! Що є жерти? – голос Слави гримів по всій квартирі. – Я годину тому прийшов додому! Олег застиг у передпокої. Щойно переступив поріг, а вже хочеться розвернутися та піти. Це точно той самий Славко, з яким вони в… Продовжити читання →

Як корисно іноді опинитися у потрібний час у потрібному місці…

У п’ятницю перед обідом у бухгалтерію зайшла усміхнена Римма Олексіївна. – Дівчатка, все – наказ підписаний, з понеділка я на пенсії, – сказала вона. – Вітаємо, – в один голос відгукнулися чотири жінки різного віку. – А в мене для… Продовжити читання →

— Знову дівчинка? Це якась насмішка! — Олена Михайлівна жбурнула результат УЗД на стіл. — У нашій родині чотири покоління чоловіків працювали на залізниці! А ти що принесла? — Галинку, — тихо відповіла Анна, погладжуючи живіт. — Ми назвемо її Галинкою

— Знову дівчинка? Це якась насмішка! — Олена Михайлівна жбурнула результат УЗД на стіл. — У нашій родині чотири покоління чоловіків працювали на залізниці! А ти що принесла? — Галинку, — тихо відповіла Анна, погладжуючи живіт. — Ми назвемо її… Продовжити читання →

Галина часто казала сусідкам: – За Катерину я спокійна: вона в місті, у достатку. А от за Софію серце щемить – тяжко їй буде в житті… Час минав. Катерина в місто маму не кликала, і сама не часто приїжджала. Здавалося, що село їй чуже, а хата батьківська – зайвий тягар. Софія ж, хоч і мала клопотів по горло, завжди знаходила час. То город перекопає, то мамі щось привезе, то дітей залишить, аби та не сумувала. Одного разу Галина захворіла серйозно. Ноги підводили, серце не давало спокою. Вона подзвонила старшій доньці: – Доню, може, приїхала б, побула трохи зі мною? Щось мені зле… У слухавці почулася холодна відповідь: – Мамо, я зараз дуже зайнята

У Галини було дві доньки. Мама завжди вважала, що любить обох однаково, але водночас визнавала, що більше пишається старшою. Старша, Катерина, ще зі школи була перша красуня. Всім усміхалася, мала легку вдачу й гострий розум. Недарма швидко влаштувалася в місті,… Продовжити читання →

– Ну й навіщо? Душевні листи, запрошення в гості? У тебе в будинок зайти не можна, спорожнити шлунок завжди хочеться. А я дурень думав, що нарешті знайшов свою рідну душу. Чи не забула ще кому листи писала? Микола я. Приїхав, як і обіцяв

На ліжку голосно хропла жінка. Чоловік морщачись від запахів, смачно вдарив її по м’якому місцю. Вона ойкнула і сіла. Не дивлячись на задуху, вона була одягнена в вовняні шкарпетки, теплу кофту. Брудна хустка збилась набік. З-під нього стирчало сальне волосся… Продовжити читання →

Я вже звикла, що у мене немає рідних: ні мами, ні тата, ні брата. І нехай все так і залишиться. Все! Прощавай! За мною приїхали

Дарина відкрила очі. Нарешті вона виспалася! Заліки, іспити – все це позаду, а попереду цілих два місяці відпочинку! Вчора вона приїхала додому дуже пізно, встигла тільки прийняти душ, повечеряти і відразу лягла спати. Дівчина встала, вмилася і заглянула на кухню,… Продовжити читання →

Ех, синку! Сам би пожив поряд із такою сумною і не доглянутою дружиною, то зрозумів би мене

– Тату, так не можна, – каже мені мій двадцятирічний син після того, як дізнався, що я збираюся розлучитися з його матір’ю. – Чому це? Я тебе виростив, матері її частину майна та заощаджень залишаю. Ну, не люблю я її… Продовжити читання →

« Старіші записи Новіші записи »

© 2025 Future Investments — На платформі WordPress

Автор теми Anders NorenВверх ↑