Категорія Uncategorized

– Доню, мені жити нема де! Вони мене вигнали. Як… Як собаку! Ти… Ти ж не залишиш мене на вулиці? … З такою новиною Марина зателефонувала дочці, з якою востаннє розмовляла три роки тому. І то це було важко назвати… Продовжити читання →

– Що ж ти робиш… – голос колишньої свекрухи дзвенів від обурення. – Ти взагалі розумієш, що твориш? На вулиці холоднеча! А мій онук одягнений так легко! Він же замерзне! Ти хочеш, щоб хлопчик занедужав? – Ти неправильно його тримаєш!… Продовжити читання →

 – Ой, дівчино, даремно ти його вітаєш, не одружиться. А як і одружиться, то намучишся з ним. Як літо настане, понаїдуть міські красуні, що робитимеш? Згориш від ревнощів. Не такого тобі треба хлопця, – вимовляла їй тітка Марія. Та хіба… Продовжити читання →

– Щовесни ми з Дімою тут гаруємо, – сказала я свекрусі. – Щоб потім улітку приїхати та відпочити. А ви хотіли просто ключі – і все готове … Так не буває … – Твоя мати хоче дачу? То хай сама… Продовжити читання →

Вадим стояв у передпокої і чув, як дружина хвалилася по телефону подрузі, що їй підвищили зарплату. — Оля, це правда? — суворо запитав Вадим, коли дружина поговорила з подругою. — Тобі дійсно підвищили зарплату? — Підвищили! — гордо і радісно… Продовжити читання →

 “– Чому у всіх, як у людей? А в мене? Чоловіка немає, у дочки теж. Хоч би так і лишилося. Так ні – вона поїхала в місто, на вокзал, привезе мені на шию нового зятя, який щойно з місць не… Продовжити читання →

— Ігорю, ти ж мені обіцяв, що твої батьки більше не з’являться у нас вдома після тої сварки! Чому це вони знову до нас їдуть? — До речі, я ж тобі не сказав. Мої наступного тижня приїжджають. На тиждень десь…. Продовжити читання →

– Ти, тату, більше до нас не приходь! А то коли ти йдеш, мама завжди плакати починає. І плаче аж до ранку. – Я засну, прокинуся, знову засну і знову прокинуся, а вона все плаче та плаче. Я її питаю:… Продовжити читання →

– Ти звільнишся! Зрозуміла? У понеділок напишеш заяву і доглядатимеш мою матір! Усе! Питання закрите! – Гаркнув чоловік За спиною Ганни грався дворічний Сергій, намагаючись побудувати вежу з різноколірних кубиків. Запах дитячого харчування та вологих пелюшок, здавалося, назавжди в’ївся у… Продовжити читання →

“— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров… Продовжити читання →