Як ти живеш, Галинко? — Усе добре, — тихо збрехала вона. — Не вигадуй, — Наталія Степанівна похитала головою. — Я ж усе знаю. Мій Олег зовсім розум утратив. Хіба ж так можна чинити? Галина затамувала подих від несподіванки. — Ви… ви не виправдовуєте його? — А як це можна виправдати? — сплеснула руками свекруха. — Тридцять років разом прожити, а потім забрати все майно і виставити людину геть? Ти де зараз тулишся? — Кімнату орендую. На околиці. — Працюєш десь? — Поки ні, — Галина опустила погляд. — У пошуках. Наталія Степанівна важко зітхнула. — Галинко, скажу тобі чесно. Олег — мій син, але вчинив він ганебно. Я йому це в очі сказала
Телефон на столі знову почав вібрувати. Екран висвітив ім’я, яке ще зовсім недавно викликало тільки тривогу та біль. Наталія Степанівна. Колишня свекруха. Вона не дзвонила майже три місяці — з того самого дня, як її син вирішив, що тридцять років спільного життя можна просто викреслити за один день. — Приходь на чай, Галинко, поговоримо, — … Читати далі