Коли до приїзду потяга залишалося близько двох годин, у двері наполегливо подзвонили. Наталія здивувалася та глянула на годинник. Богдан саме поїхав на вокзал зустрічати Тараса, більше нікого в гості не чекали. Напевно, хтось із сусідів зайшов по сіль або знову рекламщики пропонують свої товари. Вона підійшла до дверей і подивилася у вічко. За дверима стояла незнайома дівчина років двадцяти двох у яскравому одязі. «Хто там?» — запитала Наталія через двері. «Мені дуже потрібно поговорити з Наталією, — відповіла незнайомка. — Це терміново і дуже важливо!» Трохи замешкавшись, Наталія відчинила двері. Дівчина, не чекаючи запрошення, одразу переступила поріг і опинилася в передпокої, безцеремонно оглядаючись довкола. «Що вам потрібно? І взагалі, хто ви така?» — запитала Наталія, відчуваючи, як усередині зароджується обурення. Вона не любила, коли чужі люди так брутально порушують її особистий простір. «Добрий день. А Наталію я можу побачити?» — перепитала дівчина. «Якщо вас цікавить Наталія, то це я». «Ви? Оце так так…» — здивувалася незнайомка, уважно, без найменшого сорому оглядаючи господиню з ніг до голови
«Дякую, що відкрили, а то я вже думала, що ви ледве ходите і взагалі не підводитеся з ліжка…» Саме з цієї чудернацької, нахабної фрази незнайомої дівчини на порозі власної квартири й почався найдовший і найважчий день у житті Наталії. Вона стояла у фартуху, з дерев’яною лопаткою в руці, а з кухні на весь коридор линув … Читати далі