Свєтка з дітьми дуже хоче до моря. Може, дозволимо їм пожити в нашій квартирі в Одесі? — чоловік став за сестру свою просити. — Марина в ту хвилину якраз перевіряла онлайн-банкінг, очікуючи надходження коштів від орендарів за липень. Квартира вже була офіційно заброньована з п’ятнадцятого числа, але до цього залишалося рівно дев’ять вільних днів, які вона планувала використати не для зовиці з сім’єю, а для власного спокою, наведення ладу та зустрічі з майстром. — Ні, — спокійно відповіла вона, не відриваючись від екрана ноутбука. — У той час не вийде. Ілля щиро здивувався, начебто вона відмовила не рідній сестрі, а якійсь випадковій перехожій на вулиці. — Чому раптом ні? — Тому що це маленька студія. Після відпочинку чотирьох людей мені доведеться витратити кілька днів на повне прибирання, а одразу після цього заїжджають інші гості, які вже заплатили гроші. — Вони ж акуратні, нічого страшного не станеться. Чому ти завжди відмовляєш моїй сестрі? Хіба вона не наша родина
Марині було тридцять сім років. Вона жила в старовинному, але затишному місті над Дніпром із чоловіком Іллею, якому виповнилося сорок, та одинадцятирічною донькою Софією. Марина обіймала посаду керівника відділу продажів у компанії, що спеціалізувалася на будівельних матеріалах, заробляла близько сорока тисяч гривень на місяць і відверто не любила, коли чужі безвідповідальні плани раптом перетворювалися на … Читати далі