Uncategorized

Весілля Богдана та Мар’яни було тихим, позбавленим гучних тостів і безкінечних хороводів. Вони просто зібрали найближчих у невеликому затишному залі міського ресторану, бо часи вимагали стриманості. Усі посміхалися, пили легке вино, говорили про майбутнє, а коли черга дійшла до привітань від батьків, мати Мар’яни, Галина Сергіївна, підвелася з келихом у руці, дістала з оксамитового мішечка … Читати далі

Юлія вже майже закрила свою витончену шкіряну сумочку, лишивши наостанок лише флакончик з дорогою олійкою для тіла. Цей вечір обіцяв бути спокійним, але раптом голос Романа розірвав тишу, мов різкий дзвінок. — Завтра вдосвіта, о п’ятій, щоб ми вже були на ногах. Закругляйся зі своїми «цяцьками», збирай усе сьогодні, щоб не вештатися в темряві й … Читати далі

Час у маленькій кухні завжди тік інакше, особливо коли за вікном густішали осінні сутінки, а на плиті повільно холола вечеря. Надія дивилася на пожовклий циферблат годинника над дверима і подумки рахувала дні, що склалися в чотирнадцять довгих років спільного життя. Вона вийшла заміж надто рано, майже дитиною, коли їй ледве виповнилося сімнадцять. Тоді їй здавалося, … Читати далі

— Діти бувають і тягарем, — сказала якось мати. Осінній вечір над Києвом розгортався повільними, густими сутінками, зафарбовуючи старі столичні каштани та тихі двори у мідні відтінки, від яких віяло спокоєм і водночас легкою прохолодою. У своїй просторій трикімнатній квартирі, розташованій у спокійному спальному районі столиці, Світлана саме завершувала черговий робочий день, прибираючи у своєму … Читати далі

— На город треба їхати, бо мама скаже, що ми невдячні діти і через нас у неї підскочить тиск, — сказав Назар, натягуючи старі витерті джинси. — А якщо я поїду, Назаре, то тиск підскочить у мене, спина відмовить остаточно, і додому в неділю ввечері ти потягнеш не дружину, а мішок із суцільними скаргами, — … Читати далі

У просторій кухні київської багатоповерхівки на Оболоні панувала напружена тиша, яку порушувало лише потріскування смаження на сковорідці. Світлана невпевнено перевертала дерев’яною лопаткою домашні сирники, намагаючись зробити їх ідеально рум’яними, поки на сусідній конфорці доходила до кипіння турка з ароматною кавою. Вона вже третю хвилину намагалася не дивитися на чоловіка своєї сестри, який сидів за столом … Читати далі

Костя щойно збирався сказати, що вони з Юлею їдуть відпочивати, як мамин голос у слухавці вже сповістив: «Синку, нехай твоя Юля готується як слід зустрічати гостей!» Анжела Леонідівна звучала так радісно, немов він телефонував не з буденними новинами, а щоб повідомити щось надзвичайно важливе. Костя ще не встиг отямитись від почутого, а мати вже продовжувала, … Читати далі

Цей рік для Тетяни був важким. Спочатку пішла із життя її тітонька, їй хоч і було за дев’яносто, але ще зовсім недавно вона була сповнени сили. Покрикувала на всіх, виявляла невдоволення, та, як завжди, себе в приклад ставила. – Ти чого, Тетяно, лінива така? Спиш уранці довго, а грядки не полоті? Я в твої роки … Читати далі

— Ти не будеш сидіти за столом з усіма, як звичайна гостя на дні народження власного батька! Чи ти думала, що просто прийдеш і просто сядеш склавши руки? — голос мами у слухавці звучав щиро здивованим, ніби вона щойно зловила мене на якійсь дитячій витівці. Я стояла серед своєї тихої кімнати, тримаючи телефон біля вуха, … Читати далі

Короткий, наполегливий дзвінок у двері пролунав якраз тоді, коли Оксана витирала зі столу останні крихти після сніданку. Вона навіть не встигла глянути на годинник, але й так усе було зрозуміло: субота, десята ранку – це могла бути тільки Світлана Анатоліївна. — Андрію, здається, твоя мама вже тут, — покликала Оксана в бік спальні, намагаючись, щоб … Читати далі