Таню, ти при своєму розумі? Зятю на машину? Своєму чоловіку, який ще палець об палець не вдарив, щоб самому заробити? Ти ж свої роки в цій Італії закопуєш! — Галю, ну як я можу відмовити? Це ж моя дитина. Їй важко. А зять — це її вибір, я мушу підтримати молоду сім’ю, — виправдовувалася я. Купівлю власного житла довелося відтермінувати на невизначений термін. Я залишилася в Італії ще на п’ять років. Ці п’ять років тяглися як одне довге, нескінченне літо, що змінювалося дощовою зимою. Я постаріла, у волоссі з’явилася густа сивина, почали боліти суглоби. Але моя мрія нарешті здійснилася — я назбирала грошей і через перевіреного ріелтора придбала в Україні чудову двокімнатну квартиру в новобудові. Сама дистанційно керувала коштами, щоб там зробили сучасний ремонт. Мені хотілося, щоб усе було ідеально: світлі стіни, простора кухня, велике ліжко, на якому я нарешті зможу відпочити. Я вже пакувала валізи, коли Оля знову вийшла на зв’язок. Цього разу розмова відбувалася по відеозв’язку. Донька сиділа на кухні, а поруч сидів Ігор, який вперше за весь час вирішив особисто зі мною поговорити
Я рано стала вдовою, тому свою єдину доньку ростила одна. Але в мене була дуже добра свекруха, вона забрала нас з дочкою до себе, в свою двокімнатну квартиру. Так ми втрьох і жили, а свекруха стала для мене рідною мамою. Михайлівна — так я її звала, хоча в думках уже давно називала мамою — ніколи … Читати далі