Теж мені італійська синьйора, заробітчанка називається! Та мені ніхто не вірить, що теща за кордоном, а в нас із тобою грошей немає! Я стояла у напівтемному коридорі своєї ж хати й затамувала подих. Руслан сидів на кухні й щосили розмахував руками. Він повернувся додому пізно, як завжди, напідпитку чи просто злий на весь світ. Моя донька Ольга чекала на нього, не лягала, хоч на годиннику була вже перша година ночі. Але чоловік прийшов не в настрої й відразу, з порогу, почав кричати. Його голос лунав на всю хату. — Всім тещі машини купують, квартири купують, бізнес підіймають, а твоя тільки казки розказує про важке життя в Неаполі! — продовжував лементувати зять. Його стілець зі скрипом відсунувся. — Де ті євро, Олю? Де вони? Вона двадцять років там горб гне, а ми досі на старій розвалюсі їздимо! Мені соромно перед пацанами капот відкривати! Ольга мовчала. Я чекала, що вона заступиться за мене, скаже хоч слово на захист матері, яка її виростила й вивчила. Але донька мовчала
— Теж мені італійська синьйора, заробітчанка називається! Та мені ніхто не вірить, що теща за кордоном, а в нас із тобою грошей немає! Я стояла у напівтемному коридорі своєї ж хати й затамувала подих. Руслан сидів на кухні й щосили розмахував руками. Він повернувся додому пізно, як завжди, напідпитку чи просто злий на весь світ. … Читати далі