Uncategorized

Минуло три роки після розлучення. На сьогоднішній день, в мене відкрито п’ять затишних кав’ярень у нашому місті. Зараз я планую відкривати ще декілька закладів в інших містах України. Я зустрічаюсь з чудовим чоловіком, з яким ми збираємось одружитись. Весілля буде в березні.

Автор

З моїм чоловіком Сергієм ми жили душа в душу. На відміну від моїх родичів ми були повністю матеріально забезпечені, в нас було власне житло, хороша робота, автомобіль і дача за містом. Все почалося коли моя двоюрідна сестра, Ольга, закінчила школу і приїхала в наше місто вступати до інституту. Вона приїхала до нас додому і попросилась … Читати далі

Тут Даша розплакалася так, як ніби стримувалася не один рік, ми заспокоювали її, як могли, відмовляли від цього шлюбу, але вона залишилася непохитною.

Автор

Даші 25, дівчина вона красива, розумна, фігуриста, брюнетка з неймовірно красивими блакитними очима. Прийшла вона зовсім недавно працювати до нас в компанію, і частенько стикаючись з нею, я думала, що такої приємної, легкої в спілкуванні людини потрібно ще пошукати. Загалом дивилася я на Дашу і думала, що відбою від кавалерів у неї напевно немає! Частенько … Читати далі

Олена прокинулася, як завжди, ще до світанку. Пічка давно погасла, в хаті було зимно, але вона вже звикла до такого. За ці роки вона навчилася жити без чоловіка – без тепла, без опори, без слова підтримки. Їй було всього тридцять два, коли доля вирвала в неї Івана, її чоловіка. Двоє дітей – Марічка й Андрійко – залишилися на її руках, а разом із ними – город, худоба, поле й старенька хата, яку треба було втримати.

Автор

Олена прокинулася, як завжди, ще до світанку. Пічка давно погасла, в хаті було зимно, але вона вже звикла до такого. За ці роки вона навчилася жити без чоловіка – без тепла, без опори, без слова підтримки. Їй було всього тридцять два, коли доля вирвала в неї Івана, її чоловіка. Двоє дітей – Марічка й Андрійко … Читати далі

Вночі почалася справжня хуртовина. Вітер вив у трубі, сніг бив по вікнах, немов хтось наполегливо просився всередину. Ігор прокинувся від цього шуму, потягнувся рукою — цуценя поруч не виявилося.

Автор

— Подивися, Лідочко, що за біда на дворі, — промовив Ігор Степанович, звертаючись до фотографії на тумбочці біля ліжка. — Як думаєш, дах не знесе? Гроза, що обрушилася на село, здавалося, вирішила не просто налякати — стерти його з карти. Старі тополі гнулися до самої землі, дахи скрипіли від натиску вітру, а домашня птиця з … Читати далі

– Віка, я ось що хотів сказати. Ти могла б квартиру і в кращому стані нам залишити. Ми приїхали – пил скрізь, посуд брудний у раковині, плита у жиру. Неприємно, чесно кажучи, – незворушно заявив вітчим

Автор

– Віка, люба, послухай мене. Нам потрібна твоя допомога, ти це хоч розумієш? Потрібна допомога… – плакала мама. Вікторія замотала головою. – Ні, мамо, не розумію. У дядька Михайла є мати. Сестра. Чому вони його не доглядають? Чому я повинна? – Ну, Вікуля, ти ж знаєш, Тамара Іллівна хворіє, у неї тиск скаче, яка їй … Читати далі

— І що ти пропонуєш? — її голос був спокійним, але в ньому відчувалася напруга натягнутого троса. — Квартира, — Сергій нарешті підняв погляд. В його очах читалася суміш ЖАДІБНОСТІ та невпевненості. — Батько тобі її подарував, так. Але ремонт ми робили разом? Робили. Меблі купували? Купували. Я вважаю, справедливо переписати частку на мене.

Автор

Вітер на дев’ятнадцятому поверсі завжди мав свій голос: то тужно завивав, чіпляючись за арматуру, то бив по щоках різкими поривами. Ангеліна, висячи в страховці, методично замазувала міжпанельний шов. Робота була їй до душі: жорстка, така, що вимагала концентрації та повної відсутності страху перед прірвою під ногами. Герметик лягав рівно, руки в щільних рукавичках рухалися відточено. … Читати далі

Які сумки? — Олена заступила шлях чоловікові, який уже тягнув до коридору величезний баул. — Як це «які»? — Вікторія зняла окуляри, і Олена побачила знайомий холодний блиск у її очах. — Ми приїхали додому. Мені важко платити за оренду в місті, у Вадима проблеми з роботою, а Софійці треба нормальна школа. Це квартира моєї матері. Я — перша спадкоємиця

Автор

Олена сиділа на кухні, стискаючи в руках порожню чашку. Минуло сорок днів, як не стало бабусі Марії — єдиної людини, яка була для неї цілим світом. Квартира дихала тишею, запахом лаванди та ліків, які бабуся пила останні місяці. Тишу розірвав різкий, вимогливий дзвінок у двері. Олена здригнулася. Вона нікого не чекала. На порозі стояла жінка … Читати далі

Віро, ти що собі думаєш? — почала сестра без жодного привітання чи запитання про моє здоров’я. — Пам’ятники батькам треба міняти. З нас уже всі люди в селі сміються. Ті старі бетонні плити вже зовсім посіріли, соромно перед сусідами. Я мовчала, притиснувши слухавку до вуха. В грудях щось стиснулося. Не від образи навіть, а від втоми. — У нас же спільні батьки, Віро, — продовжувала вона наполегливо. — Ти заробітчанка, ти в Європі, в тебе гроші є. То ти і маєш це зробити. Це твій обов’язок як старшої дочки. Я видихнула і тихо відповіла: — Галю, а ти забула, що батьківська хата залишилась тобі? Я ж офіційно відмовилась від своєї частки спадщини на твою користь, щоб ти мала де жити з сім’єю і не блукала по найманих квартирах… — Та що ти мені знову про ту хату

Автор

Останнім часом я все частіше ловлю себе на думці, що почуваюся не людиною… а гаманцем. Грошей всі хочуть, але ніхто не питає: «А тобі самій щось лишилося?» Я звикла. За двадцять два роки заробітків звикла, що моє життя — це валіза, нескінченна дорога і чужі доми. І гроші. Гроші, які я заробляю не для себе. … Читати далі

Роман не ночував удома з п’ятниці до неділі. Таке вже було не вперше. Однак він не боявся, що дружина закотить скандал. Подумаєш, чого він тільки на свою адресу не чув. – Якщо любить, значить буде терпіти, – подумав він і впевнено переступив поріг свого будинку.

Автор

Роман не ночував удома з п’ятниці до неділі. Таке вже було не вперше. Однак він не боявся, що дружина закотить скандал. Подумаєш, чого він тільки на свою адресу не чув. – Якщо любить, значить буде терпіти, – подумав він і впевнено переступив поріг свого будинку. У квартирі було спокійно. Варя дивилася телевізор, а п’ятирічний син … Читати далі

— Значить, моя карта оплачує відпустку твоїй родині? — скипіла жінка, дізнавшись про гроші, які чоловік потай перевів свекрусі та сестрі.

Автор

— Значить, моя карта оплачує відпустку твоїй родині? — скипіла жінка, дізнавшись про гроші, які чоловік потай перевів свекрусі та сестрі. — Значить, моя карта оплачує відпустку твоїй родині? — Марина жбурнула банківську виписку прямо в обличчя чоловікові. — Сорок тисяч твоїй матері, двадцять — сестрі! А мені ти кажеш, що на нову пралку грошей … Читати далі