Uncategorized

Цього літа приміське селище гуло від пліток, які переказували, як вулик. — Чули, Іван Жиленко знову одружився! — Відразу на двох! — Кажуть, сестри вони, дружини його! — Ось що творять, гарем розвели, безсоромні! Дурні вірили пліткам, а розумні раділи за хлопця, кому яке діло, з ким він живе

Автор

— Як же ми всі тут помістимося? Ти ж казала, що в тебе трикімнатна квартира… Женя в подиві роздивлялася кімнату, де їй належало жити з дітьми. У двадцяти квадратних метрах розмістилися два дивани і стіл із шафою, залишивши вузенький прохід. — Трикімнатна була в Юри, коли ми жили разом. А тепер знімаю кімнату в комуналці … Читати далі

Раз живiт уже порожнiй — значить, настав час зайнятись справами. Пiдлоги самi себе не приберуть, — сказав вiн з таким виглядом, нiби вручав менi Нобелiвську премiю за те, що я знову можу тримати в руках швабру

Автор

— То чого це ти стала? Раз живiт уже порожнiй — значить, настав час зайнятись справами. Пiдлоги самi себе не приберуть, — сказав вiн з таким виглядом, нiби вручав менi Нобелiвську премiю за те, що я знову можу тримати в руках швабру. Я стояла серед руїн. I це не перебiльшення. Справжнiй безлад: брудний посуд, порожнiй … Читати далі

— Ну, ось перша пішла, – сказав батько після сватання, будучи вже “під мухою”. І з іншими також вийшло. Як помітить провожатого біля воріт, так хвіртку навстіж: – Заходь, зятем будеш! Наречений спочатку сахається від такої пропозиції, потім освоїться, придивиться і з Михайловичем – як кращі друзі. Так він всіх чотирьох заміж видав

Автор

— Ну, що, Михайловичу, знову дівка? І як це у тебе виходить… п’ята і знову донька … або ж ти спеціально… — Ага, прям мріяв, – буркнув Михайлович з незадоволеним виглядом. — Та постривай, Грицько, дай хоч привітаю, – сусід Микола квапливо підійшов до Григорія Гришко, сорокарічного батька п’ятьох дочок. — З чим вітати? – … Читати далі

— Побачу поруч Федьку Щербака – коси обірву, вдома замкну. Зрозуміло, що слухалися не всі, і Федька, часто приходячи додому під ранок, струшував із себе солому або сіно. Не раз доводилося йому вистрибувати з вікон – добре, що двоповерхових будинків у селі не було. А коли в якоїсь молодиці зʼявлялася дитина, сільські пліткарки обов’язково приходили в будинок – подивитися, чи не схоже маля на Федора. І, кажуть, випадки були

Автор

Федір Петрович Щербак прийшов з роботи і на ґанку спіткнувся об велику валізу. Поруч із валізою стояла картонна коробка з-під телевізора, перев’язана білизняною мотузкою. Він смикнув за дверну ручку – двері не відчинилися. «Розбухла, чи що, – подумав Федір Петрович, – треба трохи посмикати». Смикнув сильніше – не відчинилися. «Дивно, дружина вже має бути вдома» … Читати далі

І одного разу вона вийшла трохи пізніше з дому, коли приїхав Діма, бо допомогла тітці Тані спустити банки із закрутками в льох. І побачила, як сестричка Олена цілує її Діму, обвивши його руками за шию. Побачивши Катю, Діма зняв її руки з себе і подивився винувато. Але Катя кинулася геть, вона бігла вулицею, не відчуваючи під собою ніг. Сльози застилали її обличчя. Отямилася на краю села, впала під великий дуб, закрила обличчя руками й розридалася

Автор

Катрусі було шість років, коли від неї пішла мама. Вона чекала братика, коли мамі стало зле і її відвезли в лікарню. А звідти вона не повернулася, і братика теж ніякого не було. Батько сидів на кухні й тихенько скиглив, приходили й ішли чужі люди, іншої рідні, крім батька, у дівчинки не було. Потім маму проводжали … Читати далі

— Вова, може, відзначимо в якомусь недорогому кафе? – запитала вона. — Навіщо в кафе? У нас простора вітальня і розсувний стіл якраз для таких випадків, – насупив брови Володимир. – Запечи курочку, відвари картоплі. Салатів побільше зроби. І нарізку. Підемо разом у магазин сьогодні і купимо продукти. — Стільки всього наготувати? – жахнулася Олена. – Та коли ж я це все зроблю, якщо Алінка з рук не злазить? Давай замовимо готову їжу

Автор

— Іменинниця наша зовсім нікудишня господиня. Курку спалила, дитину заспокоїти не може, стіл не накрила, – перераховувала свекруха збентеженій свасі. – Ставлю тобі двійку за виховання доньки! Ніна Іванівна, мама Олени, придумала, як врятувати іменини доньки. Хоч і знала, що свати і зять не схвалять її ідею… Коли Олена, ще не будучи дружиною Володимира, уперше … Читати далі

Ти ж казала, що на оренду теж гроші відклали, – звернулася вона до матері. — Відклали, але я сподівалася заощадити, не думала, що мати вам такі «драконівські умови» виставить, – протягнула Валентина. — Які це «драконівські»? – втрутилася в розмову Ніна. – Квартира трохи занедбана. Треба один раз відмити, а далі просто підтримувати порядок. — Тобі, Нінко, добре – ти на бюджет вступила, тобі гуртожиток дали, – сказала Віка

Автор

— Ну що? Вступили обидві? Молодці! Ти, Віко, куди вступила? — На бухгалтерський облік, – відповіла внучка. — А ти, Ніно? — На юридичний. — Адвокатом хочеш бути? – продовжувала питати бабуся. — Ні, слідчим, – відповіла Ніна. — Зрозуміло, надивилися серіалів про жінок слідчих. Ну, гаразд, значить, колегами будемо. Це зараз Зоя Іванівна – … Читати далі

— Льоню, – Марія теж зітхнула. – По-перше, ми з тобою вже домовилися. А, по-друге, твоя мама сама мені дзвонила і дуже просила знайти можливість і вибратися. Усе-таки в неї ювілей, а не просто іменини. Ну і, по-третє, ти ж сам знаєш, що я вже півроку далі дитячого майданчика, поліклініки та магазину нікуди не вибиралася. Мені теж хочеться трохи відпочити і змінити обстановку. — Ні, ну а що ти хотіла? – здивувався Льоня. – Ти, коли погоджувалася на дитину, та не просто погоджувалася, а хотіла її, мала розуміти, що дуже довго жодних розваг у тебе не буде

Автор

Льоня доїв котлету, акуратно підібрав з тарілки залишки пюре і подивився на дружину. Марійка сьогодні перебувала в чудовому настрої і навіть щось наспівувала, домиваючи посуд. — Доїв? – запитала вона, обертаючись, – давай тарілку. – Льоня тарілку простягнув і зітхнув сумно. — Марійко, – сказав він, – може, все-таки не підеш, га? — Що ти … Читати далі

З Польщі мене чоловік не зустрів, а його телефон був вимкнений. Я сіла в автобус і ледве добралася з тими торбами. Приходжу — пес гавкає, не впізнає мене, а в домі хоч…

Автор

Називайте мене як хочете. Мене вже переболіло — справді. Судіть чи не судіть — байдуже. Навіть якщо для вас це неприпустимо — робити так, як зробила я, то просто спитайте себе: “А як би я вчинила на її місці?” Я не сумніваюся, що тоді ви мене зрозумієте. Бо кожен заслуговує хоча б на елементарне щастя. … Читати далі

— Тату, ти не проти, якщо ми пару місяців поживемо в тебе? — невпевнено спитав Юрко батька

Автор

— Тату, ти не проти, якщо ми пару місяців поживемо в тебе? — невпевнено спитав Юрко батька. — Проти, — коротко відповів батько. Батьки Юри розлучилися десять років тому. Мати за два роки знову вийшла заміж, а батько так і залишився жити один. Характер у батька був важкий, навіть можна сказати, нестерпний. Тому жінки в … Читати далі