Олексій спробував перекласти провину на мене. – Вона могла б просто замовити доставку їжі. Це ж справа кількох хвилин. – Тоді замовляй сам, – відповіла я. – Ці люди приїхали за твоїм особистим запрошенням. Він дістав телефон і відкрив застосунок. Але замовлення на таку кількість людей коштувало чимало, та й обідати в квартирі було ніде. Кухонний стіл стояв притиснутий до стіни під плівкою, стільці заважали робітникові, а весь посуд був захований. Тітка запропонувала піти в якесь кафе поруч. Чоловік Софії запитав, де саме заброньовано місця. Олексій був змушений зізнатися, що нічого не замовляв. У першому закладі поблизу не виявилося вільних столиків. У другому запропонували сісти в різних залах. Тільки третє кафе погодилося прийняти таку велику компанію, але попросило одразу внести передплату. Олексій кілька хвилин мовчки дивився на екран телефону. Потім розплатився й оголосив усім, що вони їдуть туди. Галина Петрівна затрималася біля дверей. – Ти з нами не йдеш? – запитала вона. – Ні. Я залишаюся дома, бо приймаю роботу майстра
– Родина їде, давай швидше накривай стіл! – упевнено мовив чоловік, але цього разу його гості так і залишилися стояти перед зачиненими дверима. – До другої години у нас буде десятеро людей. Мама вже всім написала, що на них чекає обід. Відпускай майстра і ставай до плити, – мовив Олексій, увійшовши до квартири з повними … Читати далі