— Мамо! Мааамо! Я тата бачив! У кафе сидів! — Сашко влетів у квартиру, грюкнув дверима і, не знімаючи взуття, застрибав по коридору. Марина саме витягувала пиріг із духовки — яблучний, з корицею, той самий, що найбільше любив Сашко. Від… Продовжити читання →

— Трійнята?! Та ви ж справжня героїня, Валентино Миколаївно! І всі здорові — хлопчик і дві дівчинки! Це справжнє диво! — Я всього лиш мама, — усміхнулася я крізь серпанок втоми, намагаючись усвідомити все, що відбулося за ці останні вісімнадцять… Продовжити читання →

— Авжеж упораємось, — кинула я з легкою самовпевненістю, оглядаючи нову сусідку, що застигла на порозі в застібнутому до горла пальті. Нервовим рухом вона заправила вибиту пасму в тугий пучок. Між брів — глибока зморшка тривоги, тонкі губи напружені. Поруч… Продовжити читання →

— Ти чого так рано? — голос чоловіка прозвучав з надривом, ніби його застали зненацька. Олена повільно провернула ключ у замку, вслухаючись у клацання, що завжди означало початок чогось нового. Вона ступила до передпокою, мружачись від різкого світла люстри. Перше,… Продовжити читання →

Ніна Петрівна стояла посеред новенької однокімнатної квартири й намагалася зрозуміти, куди зникли останні тридцять років її життя. Здавалося, лише вчора вони з Віктором переїхали у простору трикімнатну квартиру, а тепер від тієї щасливої епохи залишилися тільки фотографії в альбомі та… Продовжити читання →

Аня квапилася. Ранок був метушливий, як завжди. Чоловік пішов на роботу трохи раніше, діти ще спали, а вона, не допивши каву, металася квартирою, збираючись у справи. У голові крутилася звична круговерть: забрати посилку з пункту видачі, заїхати в аптеку по… Продовжити читання →

— Ах, Анна Олексіївна… Концерт у Будинку культури, так-так, ви ж просили нагадати, — пропела Лена, глянувши на годинник. — Встигаєте, якраз! Секретарка знала, що якщо Анна Олексіївна поїхала на цвинтар, все з голови вилітає. Вона дзвонила, попереджала, стежила, як… Продовжити читання →

– Вітаю тебе, Іринко, з п’ятдесятиріччям і бажаю аби тобі й надалі так щастило в житті, як до тепер, бо Бог тобі дав доброго чоловіка і свекрів, добрих дітей. Тому дякуй Богу і молися Йому. Вітаю! Ні, я й до… Продовжити читання →

Говорила я своєму Микиті, що одружитися одразу після армії безглуздо. Та куди там, і слухати син мене не став. Кохання, мовляв, на віки. Знаємо ми таке кохання, до першої сварки на побутовому ґрунті. Хлопець після армії, адже він який? Правильно,… Продовжити читання →

Але, я ж не врахувала, кого він мені в хату привів… Ми з чоловіком не маємо статків, завжди працювали в Україні, я в школі кухаркою, а мій чоловік на машині возив продукти, далі пішов на завод працювати, хліб розвозити. У… Продовжити читання →