— То ти вже все вирішила? А мене просто поставила перед фактом? Світлана відсунула тарілку. Ложечка дзенькнула об край, але жодна із сестер не поворухнулася. — Я казала тобі про Хуст ще місяць тому, — відповіла Соломія. — Ти казала, що думаєш! — А тепер вирішила. — Чудово. Ти вирішила, а мені розгрібати. Соломія поклала … Читати далі
— У суботу на дачу не лізь. У мене там брат із друзями парубочу вечірку влаштував. Лазню я вже розтопив! — випалив Федір, навіть не привітавшись. Римма зупинилася посеред передпокою з ящиком розсади в руках. — Яку вечірку? У Тараса весілля аж наприкінці липня. І ти хіба не в автосервісі мав затриматися? — А ти … Читати далі
— Мамо, все чесно. Тепер ви можете поїхати до молодшої доньки. У той просторий будинок, який ви їй подарували. Свекруха так і застигла посеред коридору з пальтом у руках. — Тобто ти мене виганяєш? Роман різко випростався біля її валізи. — Іро… — Що — Іро? — я подивилася на чоловіка. — Ти сказав: «На … Читати далі
— Ми за це весілля триста тисяч віддали, а з боку нареченої — самі пироги, які ніхто не їв! — голосно сказала Інна Геннадіївна. За сусіднім столом обернулися. Двоюрідна сестра Тамара поспішно закивала, а рідна сестра Ліда підібгала губи. — Ну а що з сирітки взяти? Ми й не розраховували, — додала Інна Геннадіївна, підняла … Читати далі
— Ну ти ж така заможна! Тобі що, важко кілька місяців пожити на орендованій квартирі? Мама ще не зняла пальта, а вже вимагала, щоб я звільнила власний дім. Я поставила чайник. — Мамо, зачекай. Тобто я маю виїхати, а Оксана з Денисом — заїхати сюди? — Нарешті зрозуміла! Вони ж не чужі тобі люди. — … Читати далі
Микола йшов додому крізь туман, машинально обходячи перехожих. Поспішати не було куди: у квартирі на нього ніхто не чекав. Два тижні тому там ще сміялася Вероніка. Вони сперечалися через штори, вибирали килим і складали список гостей на весілля. А потім вона почала складати речі. — Ти можеш пояснити, що відбувається? — запитав тоді Микола, стоячи … Читати далі
— Доброго дня, Маріє. Я зупинилася так різко, що ручка пакета боляче врізалася в пальці. Пані Стефанія стояла біля лавки й дивилася просто на мене. — Я Зоряна, — сказала я. — Марія — моя мама. Ви ж знаєте, що вона померла. Сорок днів. Лише сорок днів минуло відтоді, як ми з татом стояли біля … Читати далі
— Ти справді зараз про це питаєш? При Борисі? — Алла так різко поставила чашку, що кава хлюпнула на блюдце. Ще хвилину тому ми спокійно сиділи в неї на кухні. Борис привіз сестрі мед від знайомого пасічника, вона запросила нас на каву. Говорили про спеку, про ремонт під’їзду, про дорогі помідори. А потім Алла нагадала, … Читати далі
— Синочку… Це мені? Марія Петрівна обережно відгорнула тонкий папір у коробці й торкнулася смарагдового кардигана. — А кому ж іще? Приміряйте, мамо. — Та він же дорогущий! Я такі тільки у вітринах бачила. Іван допоміг їй натягнути рукави, поправив комір. — От. Тепер до дзеркала. Вона подивилася на себе й усміхнулася так розгублено, що … Читати далі
Сімнадцять років щонеділі Надія Іванівна ліпила вареники для всієї родини. А потім одного ранку залишила на порожньому кухонному столі записку — і пішла з дому. Того дня діти вперше побачили її плиту холодною. — Мамо, ми прийшли! — гукнув із передпокою Андрій. Ніхто не відповів. І ніхто не вийшов назустріч, витираючи руки об фартух. *** … Читати далі