Тетяна з самого ранку поїхала в магазин купити подарунок. Її запросив на день народження випадковий знайомий. Вона купила рюкзак, гарний і дорогий, а потім вирушила за адресою. Тетяна підʼїхала до будинку, глянула на нього й ахнула. Добротний новенький будинок, доріжка… Продовжити читання →

Надія Леонідівна зненацька заслабла. Жодна з її доньок не відвідали матір, поки вона лежала. Доглядала за нею тільки онучка Наталя. З’явилися ж доньки ближче до Великодня. Як завжди по смаколики сільські, які мама наготувала приїхали! Надія Леонідівна вийшла до хвіртки… Продовжити читання →

— Це що ти таке купила?! — чоловік грізно навис над дружиною з дитиною і вимагав відповіді. — Це чоботи донечці на зиму. Старі вже їй малі стали. — Ні, це не чоботи, це… слів у мене немає. Який у… Продовжити читання →

Андрій увірвався в квартиру, кинувши двері і, не знімаючи куртки, швидким кроком попрямував до дружини. — Що це таке? — в його голосі звучало щире обурення. — До мене прийшов штраф. З Рівного! Я ж у відрядженні був! Хто їздив… Продовжити читання →

— Та хто ти така, щоб мені вказувати! — Зоя Петрівна жбурнула ганчірку просто в обличчя невістці. — У моєму домі живеш, мої харчі їси! Тамара витерла обличчя, стисла кулаки. Третій місяць заміжня, а щодня — наче на полі бою…. Продовжити читання →

Іван із Тетяною спокійно собі обідали, аж тут двері відчиняються, і до хати заходить якась неохайна жінка. Кинула недбало свій старий рюкзак у куток і каже: — Ну, здорово, батя! — і розкинула руки, мовляв, обійматися прийшла. Іван аж подавився,… Продовжити читання →

— Не смій їх запрошувати! Чуєш? За жодних обставин! — Та це ж твій день народження. Тридцять п’ять років — серйозна дата. — Плювати. Я їх бачити не хочу. — Стасе, ну скільки можна? Десять років минуло. — І ще… Продовжити читання →

— А як тебе звати? Га? Гучніше говори, Данилова Людмила? То ти що, чужа нам? Чому не нашенська, не Кузьменко? Чого прізвище чоловіка не взяла? — бабуся зсунула з голови хустку на плечі й старанно повертала сиву кошлату голову в… Продовжити читання →

Більше двадцяти літ Тетяна зціпивши зуби терпіла, що чоловік її, мов прив’язаний, бігав до матері по кожному дзвінку, а потім просто взяла й поїхала. Тільки-но він за поріг — вона за сумку й до дверей, і навіть діти не змогли… Продовжити читання →

— Іди геть!!! Я тобі кажу – йди! Чого ти тут вештаєшся?! — Клавдія Матвіївна з гуркотом поставила на стіл під розлогою яблунею велике блюдо з гарячими пиріжками і штовхнула сусідського хлопчиська. — Ану йди звідси! Коли вже твоя мати… Продовжити читання →