– Ми таке не їмо! У нас у селі цим свиней годують! – Свекруха жбурнула тарілку. За хвилину я виставила їх за двері Марина витирала руки об рушник і дивилася на стіл. Рулетики з баклажанів, котлети, салат, компот у графині…. Продовжити читання →

– Я вісімнадцять років жила для вас, – сказала я. – І далі виконуватиму обов’язки дружини та матері. Але ці гроші були мої! – Лише моїми. І я витратила їх на те, що зробить моє життя легшим. І якщо вам… Продовжити читання →

Лариса провела чоловіка на роботу, а сама сіла за комп’ютер. Вона працювала віддалено, в офіс їздила раз на тиждень, а то й рідше. Потрібно було закінчити переклад і розпочати новий. Минула приблизно година, у передпокої почулися якісь звуки. Лариса поспішала… Продовжити читання →

— Та куди ж вона подінеться? Ти розумій, Вітьо, жінка — вона як орендована машина. Поки ти бензин заливаєш і техогляд оплачуєш, вона їде куди скажеш. А моя Олька, я її купив з потрохами ще дванадцять років тому. Я плачу,… Продовжити читання →

– Борис мою картку взяв, а там усі гроші. Я навіть відпускні не встигла витратити. Витрусив усе з сумки, сказав, що це компенсація за моральну шкоду. А ти ж знаєш його, мені з ним не впоратися. – Ось негідник. Думає,… Продовжити читання →

— Ну що, прийшла додому, багата спадкоємиця? — з іронічною посмішкою зустрів дружину В’ячеслав. — Може, тепер, коли ми нарешті вдвох, розкажеш мені, як так вийшло? Чому саме ти? Чому не я, його найкращий друг? Чому навіть не колишня дружина… Продовжити читання →

Ольга чекала чоловіка з роботи, вона давно відчула, як щось витало в повітрі, затримувалося в кімнаті, коли він читав з посмішкою в телефоні, приходило разом з чоловіком з роботи… Він прийшов тихо скрипнувши дверима, не дивлячись в обличчя пройшов на… Продовжити читання →

— Я так і знав! Усе! — закричав прямо з порога Олег, забігаючи до хати. — Ніякого свята не буде! Лариса якраз поралася на кухні, готувала вечерю. Від несподіванки вона аж здригнулася. — Чого ти галасуєш? Налякав мене. Що там… Продовжити читання →

— Ти ж ніби як у відрядженні, — несподівано підсіла я до столика до приголомшеного чоловіка. Жовтневий дощ барабанив по шибках таксі, розмазувачи вогні нічного міста в акварельні розводи. Ліна притискалася чолом до прохолодного вікна і дивилася, як мимо пливуть… Продовжити читання →

– А тепер скажіть мені, Зінаїдо Петрівно, – повернулась я до неї, – скажіть при всіх, чому ви мене обмовили? Що я вам поганого зробила? За що ви так зі мною? Те, що я почула у відповідь, змінило все Вона… Продовжити читання →