Future Investments

Крісло біля вікна в переговорній «Дніпро» завжди було найнезручнішим: просто на нього дув кондиціонер. За вісім років бюджетних нарад Ганна жодного разу там не сиділа. А сьогодні їй показали саме на нього. Навпроти розташувалися директор із персоналу, присланий із центрального офісу, і незнайома юристка. Перед ними лежала папка. — Ганно Сергіївно, після злиття компаній відбувається … Читати далі

— Іване, скажи, що це помилка. Наталя поклала перед чоловіком банківську виписку. Поверх неї — квитанції за комунальні послуги. — Скажи, що я неправильно зрозуміла. Що наші гроші нікуди не поділися. Що цього кредиту немає. Іван глянув на папери й опустив очі. — Я хотів тобі пояснити… — Коли? Коли банк почав би дзвонити мені? … Читати далі

— Мамо, ти справді хочеш приїхати? Я навіть усміхнулася в слухавку: — А чого ж ні, доню? Роберто вчора поховали. Думаю, побуду трохи вдома. За вами скучила, за малим… — А жити ти де будеш? Усмішка так і застигла на обличчі. — Я думала… у вас. Ненадовго. Поки розберуся, що далі. Оленка шумно видихнула. — … Читати далі

– То що ж ти, виходить, використала мене? Щоб пожити в моїй квартирі безплатно? Костя стояв посеред коридору й дивився на Віру так, ніби вона зрадила його. Біля її ніг лежала зібрана сумка. Віра кілька секунд мовчала. – Ти справді зараз це питаєш? Ще пів року тому вона була впевнена, що їй із Костею пощастило. … Читати далі

— Ти чула? Віктор Маріїн у райцентрі квартиру винайняв. Із тією своєю живе, з Маринкою. Марія міцніше стиснула ручки сумок під ногами. Голос Галини вона впізнала відразу. — Та бачила я їх, — озвалася Оксана. — Він аж сяє. Куртка нова, підстрижений. А вона — молоденька, на підборах… — А Марія зовсім здала. Учора біля … Читати далі

Дощ зарядив ще з обіду. Люда постояла на ґанку, подивилася на залиті грядки й зітхнула: — Ну все. Попрацювала. За парканом грюкнули дверцята машини. — Людо! — гукнула сусідка Люба. — Ми додому їдемо. Поїхали з нами! — Я ж до неділі хотіла лишитися. — І що ти тут робитимеш? Дощ рахуватимеш? Люда ще раз … Читати далі

— Вам для рідних онуків ковбаси шкода?! Ганна Петрівна здригнулася й поставила чашку на стіл. Надія стояла на порозі кухні — розпашіла, у розстебнутому пальті. — Що сталося? Де діти? — Унизу, з Вірою Степанівною. Я попросила її п’ять хвилин посидіти. Ви мені краще поясніть: самі ковбасу їсте, а їм — кашу на воді? Свекруха … Читати далі

Вероніка стягнула плащ і повісила його на гачок. Після нічної зміни в диспетчерській таксопарку гуділи ноги, а в голові була одна думка: беруші, ліжко, сон. — Нікушо, тихіше! — Георгій визирнув із кімнати. — Мама тільки лягла. — Яка мама? — Моя. У неї вдома стояк прорвало, поживе поки що в нас. Вероніка завмерла з … Читати далі

Святослав підчепив виделкою третю котлету просто зі сковороди й відсунув двома пальцями магазинний чек. — Давай одразу домовимось, Любашо. Ти купуєш продукти, а я відкладаю на машину. Люба завмерла біля плити з лопаткою в руці. — Перепрошую? Я вчора після роботи дві сумки притягла. Попросила тебе половину скинути, а ти мені що відповідаєш? — Та … Читати далі

— Мама побуде в нас до весни. У тісноті, та не в образі! Ти ж не проти? Богдан навіть не глянув на мене — затягнув у коридор картату торбу й повернувся по валізу. Я стояла з чашкою посеред вітальні. — До якої весни? — Ну, до цієї, Зоряно. Не до наступної ж! — засміявся чоловік. … Читати далі