Боже, мамо, чому ви досі не зробите нормальний ремонт в своїй хаті? — зверхньо мовила донька. — Ці старі шпалери смердять минулим століттям! Ви все тримаєтеся за своє радянське минуле. Галина Миколаївна розгублено опустила очі, витираючи руки об фартух. — Та мені й так добре, доню. Мені тут усе рідне, кожен куточок спогади зберігає. Нащо мені ті євроремонти на старості літ? — Ой, мамо, ви нічого не розумієте в сучасному комфорті, — махнула рукою Тетяна. Вона помітила Андрія та Софію, які тихо сиділи на лаві в кутку. — О, і ви тут. Я думаю, чому в домі так пахне провінцією. Вирішили відпочити від міської метушні на всьому готовому? Мабуть, знову приїхали на харчі до мами, бо самі нічого заробити не можете? Андрій відчув, як усередині закипає злість. — Ми приїхали провідати маму, Тетяно, а не з’ясовувати стосунки, — спокійно відповів Андрій, дивлячись прямо в очі сестрі. — І мамин дім — це не твоя особиста територія, щоб диктувати тут свої правила
Ранковий серпневий туман ще густим молоком стелився над тихою річкою, ледь торкаючись верхівок високих верб, коли старенький автобус сповільнив хід біля старої вивіски з вицвілими літерами: «Вербиченька». За вікном пропливали знайомі до боляче краєвиди — похилені паркани, зарості дикого бузку біля старих хат та золотаві поля, що тяглися аж до самого обрію, зливаючись із блідо-блакитним … Читати далі