— Ще встигнеш наплакатися. Коли він пішов від мене до тебе, знаєш, як мені тяжко було? Замкнулася, всі кватирки закрила, вікна завісила і три дні вила в подушку. Чого ж тоді не прийшла втішити мене? – Здавалося, від гучного голосу Антоніни в серванті сердито задзвеніли фужери. — Я не знала. Ти не говорила. – Галя заморгала почервонілими повіками

Автор

Антоніна жила сама, але готувала собі повний обід: суп, котлети або курку, гарнір. І навіть пекла пироги. Вона любила готувати і смачно поїсти. Часто ділилася їжею зі старенькою з нижнього поверху, яка теж жила сама, але через старість уже рідко виходила на вулицю. Антоніна роздумувала: подрімати після обіду чи, як завжди, віднести банку супу сусідці, … Читати далі

Бабуся схаменулася, почала збивати ліжко, а Женя бурчала, що і сама вона здатна приготувати собі ліжко. Але потім махнула рукою, зрозуміла – бабусі це важливо. Та й вона за цим і їхала сюди, щоб відчути себе ось так, як ніколи і ніде себе почувати неможливо

Автор

Женька переводила дух, фух встигла. Вона їхала до бабусі. Довго сумнівалася. Весь день на роботі вирішувала: їхати-не їхати. Часу було обмаль, та й Іллю одного залишати не хотілося. Але після обіду все ж віддзвонилася чоловікові – доповіла: поїде до бабусі в Соколівку з ночівлею. Душа туди рвалася… Відразу після роботи побігла на електричку, ледве встигаючи. … Читати далі

— Як це до ранку? А може з ним щось сталося? — Люди мої дорогі, ніч надворі, де його шукати… Та й часу зовсім мало минуло, з’явиться, мабуть, у нього ж ця, як її, – дільничний поглянув на знічену наречену, – шлюбна ніч начебто намічається. Тож чекайте. І ви, наречена, йдіть додому, раптом наречений вас там чекає

Автор

— Ох, зять, і що ж мені з тебе взяти?— Пізно, Томо, брати. Треба було питати, коли Наталю сватати приходив…— Та жартую я, приказку чи не чула про зятя… Тамара сміється, штовхає в бік молодшу сестру, поглядаючи на доньку в білосніжній сукні, яка зніяковіло опустила очі. Новоспечений чоловік Сашко Цимбалюк з цікавістю вслухався в кожне … Читати далі

— Людмило, це Галя, моя дівчина! Ми з нею чекаємо дитину. І вона житиме тут, поки ти не з’їдеш, – набравшись хоробрості, видавив із себе чоловік. — Це хто ж тебе в дитинстві так упустив, що ти геть з глузду з’їхав? – сплеснула руками Люда, очманіла від такої заяви. Мало того що чоловік завів собі коханку, так він її додому до них притягнув, з животом, та ще й господиню дому виганяє

Автор

— Тихо! Ти дружину розбудиш! – шепнув Вася Галі, пробираючись до кімнати темним коридором. — Колишню дружину! – Галя ткнула Васю вбік. — Майбутню колишню дружину. Ми ще не розлучилися! – огризнувся той. — Я не зрозуміла, що тут за змова? – несподівано увімкнулося світло, і перед нежданими гостями виросла стіна у вигляді дружини Васі … Читати далі

Він відкинувши в кінець розв’язану краватку, чортихаючись, одягає шосту шлею поспіль на котів, які чинять опір і відверто тікають від нього

Автор

О дванадцятій у дружини була операція. Проста. Планова. Нескладні маніпуляції і виписка цього ж дня. Треба б було поїхати туди з нею, але вона не наполягала. Знала, що він зайнятий. Та й відкриття нової філії на носі. — Усе добре буде, — сказала, — Подзвоню, як закінчиться все. І, чмокнувши його в щоку, закинувши в сумку кілька пакетиків … Читати далі

— Ти вийдеш за мене? — Ти одружений, – відповіла Жанна, знімаючи каблучку. — Уже ні. Я купив її на другий же день нашого знайомства. Не хотів дарувати, поки одружений. Я розлучився. — Я не впевнена, що… Мені п’ятдесят пʼять… — Ну і що? Хіба не буває кохання в п’ятдесят? Ще й як буває. Я ось люблю тебе. У молодості любиш тілом, дах зносить від пристрасті. А вже як за п’ятдесят, то любиш по-іншому. Я люблю тебе серцем і душею

Автор

Жанна переодяглася в білий халат, сіла за стіл і відкинулася на спинку стільця. Вона прикрила очі, намагаючись заспокоїтися і налаштуватися на робочий лад. У двері постукали. «Хто там ще? – про себе зітхнула Жанна Володимирівна. – От нетерплячі, не дадуть до тями прийти, ломляться…» Не дочекавшись її відповіді, двері відчинилися, і в щілину просунулася голова … Читати далі

— Діду, ми тут подумали, може, ти складеш заповіт? Ми не про гроші, не зрозумій неправильно. Просто, щоб було все по справедливості… — За якою ще справедливістю? – дід підняв голову від газети і втупився на нас так, що я мало не передумала. – Я ще, внуки мої любі, поживу, і досить мене передчасно в землю класти! Заповіт – це як собі вирок підписати, все кінець. А я вам скажу: ніякого заповіту я залишати не хочу

Автор

Ми з братом давно знали, що наш дід – міцний горішок. У свої дев’яносто п’ять він з упертістю юнака ходив до лісу по гриби і з непідробним задоволенням косив траву на своїй ділянці. Навколишні хвалили його за здоров’я та енергію, а дід, немов напоказ, завжди сміявся, відмахуючись від компліментів. Але мені і братові Ігорю було … Читати далі

“— А я все хотів запитати: чому ти працюєш прибиральницею? Лариса ж пропонувала тобі перейти в оператори. Зарплата вища, робота легша. — Я б із радістю. Але через графік не можу — донька маленька, хворіє. Якщо все добре — з нею сусідка сидить. А як загострення — мені самій треба поруч бути

Автор

“— А я все хотів запитати: чому ти працюєш прибиральницею? Лариса ж пропонувала тобі перейти в оператори. Зарплата вища, робота легша. — Я б із радістю. Але через графік не можу — донька маленька, хворіє. Якщо все добре — з нею сусідка сидить. А як загострення — мені самій треба поруч бути — Ви, мабуть, … Читати далі

Біля собаки, прив’язаної до стовпа, була записка

Автор

— Може, все-таки завтра поїдемо? — Ольга з сумом дивилася на термометр за вікном. — Такий мороз. — Завтра буде ще холодніше, — Олександр уже натягував куртку. — Ти ж чула прогноз? Обіцяють до мінус тридцяти. Та й холодильник у нас зовсім порожній. Ольга зітхнула. Дійсно, тягнути далі нікуди — остання пачка макарон самотньо лежала … Читати далі

Два тижні кіт приходив до вікна. Працівники не могли повірити, коли дізналися причину

Автор

Два тижні кіт приходив до вікна. Працівники не могли повірити, коли дізналися причину До чергової кімнати влетіла Ірина — молоденька, тільки після училища. Очі сяяли, щоки палали: — Тетяно Сергіївно! Він знову тут! Уявляєте? — Хто «він»? — завідувачка втомлено потерла перенісся. Нічна зміна видалася важкою, а тут ще й це… — Кіт! Сірий, з … Читати далі