— Новий рік, синку, сімейне свято, ти навіщо її за собою приволік? — Вона моя дружина, — так само тихо відповів їй син, а у Лілі серце шалено калатало в грудях

— Лілю, а ти що це наготувала стільки? Із собою щось хочеш зібрати? — Запитав чоловік, заходячи на кухню й потягуючись на ходу. Володя працював у нічну зміну, а повернувшись, одразу впав на ліжко, от Ліля й скористалася часом, витративши його на готування новорічних страв. — Куди із собою зібрати? Я новорічну вечерю готую, — … Читати далі

«Ну що ж, у кожного свої корені…» або «Як мило, що ти все ще тримаєшся за сільські звички». Але найотруйнішою її фразою, тією, що врізалася мені в пам’ять, як скалка, була: — Ой, селючка

Свекруха Світлана Володимирівна сміялася з мене майже з першого дня нашої зустрічі. Не грубо, не відкрито — ні, вона була надто вихованою для цього. Її глузування ховалися за вишуканими посмішками, за легким нахилом голови, за фразами на кшталт: «Ну що ж, у кожного свої корені…» або «Як мило, що ти все ще тримаєшся за сільські … Читати далі

— А що твоя мама квартири солити збирається? Могла б тобі подарувати щось, тоді б ми кредит за житло не напружуючись виплатили. І взагалі, нам у фінансовому плані легше було б жити. Дивись, а то знайдеться який-небудь спритник, одружиться на твоїй мамі, і нічого ти не отримаєш

— Ми з мамою порадилися й вирішили, що чоловікові я нічого не говоритиму. Мама теж мовчатиме, а моя совість мене абсолютно не турбує, — розповідає Олеся. – А якщо раптом він усе дізнається, доведеться висловити йому все. Якщо до нього дійде, це чудово, житимемо далі, а якщо не зрозуміє… Ну що ж, значить, буде розлучення. … Читати далі

“– Боже, я не знаю, як це сказати! Я дружина Івана. – Ось це поворот, – промайнуло в мене в голові. – Я друга його дружина. Тобто я думала

“– Боже, я не знаю, як це сказати! Я дружина Івана. – Ось це поворот, – промайнуло в мене в голові. – Я друга його дружина. Тобто я думала, що перша і єдина, але сьогодні дізналася, що… – Це стосується вашого чоловіка, – сказала незнайомка, що стояла на порозі моєї квартири. – Ви мене пропустите? … Читати далі

“– Мамо, а у бабусі грошей не було? У людей похилого віку завжди накопичення, вони економні. Мені б ще трохи в бізнес вкласти? – Запитав син. – Так, мамо, я теж хотіла спитати. З іпотекою тяжко, – підтримала дочка. – А мені було тяжко з бабусею! Грошей немає

“– Мамо, а у бабусі грошей не було? У людей похилого віку завжди накопичення, вони економні. Мені б ще трохи в бізнес вкласти? – Запитав син. – Так, мамо, я теж хотіла спитати. З іпотекою тяжко, – підтримала дочка. – А мені було тяжко з бабусею! Грошей немає Світлана поверталася додому до батьків, а не … Читати далі

Директорка Дитячого будинку, куди звернулася Тетяна, була рада допомогти, показала кілька хлопців, та Тетяна побачила іншу дитину

Тетяна швидко вийшла із зали суду на вулицю. Тепер вона розведена. Ну і нехай, це краще, ніж знати, що твій чоловік спить із молодою дівчиною. А після того, як Тетяна про це дізналася, Толя ж її й дорікнув, мовляв, у дзеркало подивися і зрозумієш, чому його набік потягло. Вона подивилась.  Подивилась критично на своє відображення … Читати далі

— Ще встигнеш наплакатися. Коли він пішов від мене до тебе, знаєш, як мені тяжко було? Замкнулася, всі кватирки закрила, вікна завісила і три дні вила в подушку. Чого ж тоді не прийшла втішити мене? – Здавалося, від гучного голосу Антоніни в серванті сердито задзвеніли фужери. — Я не знала. Ти не говорила. – Галя заморгала почервонілими повіками

Антоніна жила сама, але готувала собі повний обід: суп, котлети або курку, гарнір. І навіть пекла пироги. Вона любила готувати і смачно поїсти. Часто ділилася їжею зі старенькою з нижнього поверху, яка теж жила сама, але через старість уже рідко виходила на вулицю. Антоніна роздумувала: подрімати після обіду чи, як завжди, віднести банку супу сусідці, … Читати далі

Бабуся схаменулася, почала збивати ліжко, а Женя бурчала, що і сама вона здатна приготувати собі ліжко. Але потім махнула рукою, зрозуміла – бабусі це важливо. Та й вона за цим і їхала сюди, щоб відчути себе ось так, як ніколи і ніде себе почувати неможливо

Женька переводила дух, фух встигла. Вона їхала до бабусі. Довго сумнівалася. Весь день на роботі вирішувала: їхати-не їхати. Часу було обмаль, та й Іллю одного залишати не хотілося. Але після обіду все ж віддзвонилася чоловікові – доповіла: поїде до бабусі в Соколівку з ночівлею. Душа туди рвалася… Відразу після роботи побігла на електричку, ледве встигаючи. … Читати далі

— Як це до ранку? А може з ним щось сталося? — Люди мої дорогі, ніч надворі, де його шукати… Та й часу зовсім мало минуло, з’явиться, мабуть, у нього ж ця, як її, – дільничний поглянув на знічену наречену, – шлюбна ніч начебто намічається. Тож чекайте. І ви, наречена, йдіть додому, раптом наречений вас там чекає

— Ох, зять, і що ж мені з тебе взяти?— Пізно, Томо, брати. Треба було питати, коли Наталю сватати приходив…— Та жартую я, приказку чи не чула про зятя… Тамара сміється, штовхає в бік молодшу сестру, поглядаючи на доньку в білосніжній сукні, яка зніяковіло опустила очі. Новоспечений чоловік Сашко Цимбалюк з цікавістю вслухався в кожне … Читати далі

— Людмило, це Галя, моя дівчина! Ми з нею чекаємо дитину. І вона житиме тут, поки ти не з’їдеш, – набравшись хоробрості, видавив із себе чоловік. — Це хто ж тебе в дитинстві так упустив, що ти геть з глузду з’їхав? – сплеснула руками Люда, очманіла від такої заяви. Мало того що чоловік завів собі коханку, так він її додому до них притягнув, з животом, та ще й господиню дому виганяє

— Тихо! Ти дружину розбудиш! – шепнув Вася Галі, пробираючись до кімнати темним коридором. — Колишню дружину! – Галя ткнула Васю вбік. — Майбутню колишню дружину. Ми ще не розлучилися! – огризнувся той. — Я не зрозуміла, що тут за змова? – несподівано увімкнулося світло, і перед нежданими гостями виросла стіна у вигляді дружини Васі … Читати далі