Ти поглянь тільки! Тут треба все міняти в цій квартирі, — Влад стояв посеред кухні з рулеткою в руках. — Дивись: холодильник переставимо до вікна, тут зробимо високу секцію, сюди поставимо кавомашину, а стіл узагалі винесемо. Після весілля це вже буде наше житло, тож треба одразу робити все для двох. Оксана, яка саме витирала чашки, повільно опустила рушник. Їй було тридцять чотири. У цій двокімнатній квартирі в Тернополі вона жила вже дев’ятий рік. Купила її сама. — Зачекай, — сказала Оксана. — Що означає «наше житло»? Влад навіть не одразу зрозумів запитання. — Ну наше. Ми ж одружуємося. — Жити тут будемо разом, це правда. Але квартира моя. Він опустив рулетку. — Оксано, ти зараз серйозно? А після весілля що зміниться? — Ми станемо подружжям. — От саме. Значить, і дім буде спільний. Оксана поставила чашку в шафу. — Владиславе, квартиру я придбала задовго до нашого знайомства. — І що? Просто дивно чути від майбутньої дружини: «це моє». Я сюди теж вкладаюся. — У що саме? — Я полагодив дверцята шафи. Поміняв змішувач. Полицю у ванній повісив. Зараз збираюся додати сто тисяч до нової кухні. Оксана кілька секунд дивилася на нього. — Владиславе, ти щойно поставив в один ряд полицю, змішувач і право на квартиру
— Тут треба все міняти, — Влад стояв посеред кухні з рулеткою в руках і задоволено оглядав старі світлі шафки. — Дивись: холодильник переставимо до вікна, тут зробимо високу секцію, сюди поставимо кавомашину, а стіл узагалі винесемо. Після весілля це вже буде наше житло, тож треба одразу робити все для двох, а не латати старе … Читати далі