Лесю, тільки не починай одразу сердитися. Марина, сестра моя, поживе в нас приблизно місяць, — впевнена повідомив чоловік. — Я вже сказав, що кімната нагорі вільна. Їй зараз треба трохи спокою, тому прошу тебе: мовчи їй на все і не примушуй її щось робити. Вона вже їде. Через хвилин 40 буде. Леся саме знімала з мотузки випрані простирадла. — Степане, — гукнула вона. — А Марина досі не знає, що твоєму татові потрібна допомога? Чоловік зайшов на кухню й одразу насупився. — Не треба знову про це. — Вона його донька. — Тато сам сказав, щоб я мовчав. — А ти дуже зручно виконуєш саме ті його прохання, які тобі підходять, всю роботу обоє звалюєте на мене лише. — Лесю, прошу. Один вечір без сімейного розбору. Вона приїде, поїсть, виспиться. Потім розберемося. За годину біля воріт зупинилася машина. Марина вийшла з двома валізами, великою сумкою та вазоном базиліку. — Ой, яка у вас дорога до хвіртки страшна! — вигукнула вона замість привітання. — Степане, ти вже другий рік обіцяєш викласти тут нормальну доріжку. Леся відчинила ворота. — Добрий вечір, Марино. Заходь. Доріжка поки пережила всіх наших гостей, думаю, і тебе витримає. Марині слова невістки не сподобалися
— Лесю, тільки не починай одразу сердитися. Марина поживе в нас приблизно місяць. Я вже сказав, що кімната нагорі вільна. Їй зараз треба трохи спокою, тому прошу тебе: не влаштовуй розмов про правила, порядок і хто що має робити. Леся саме знімала з мотузки випрані простирадла. Вересневий вечір у невеликому містечку на Тернопільщині був теплий, … Читати далі