Якщо твої батьки приїдуть на наше весілля у тому старому одязі з села, мені буде соромно перед колегами, тому хай краще просто передадуть гроші поштою і залишаться вдома, — спокійно мовила наречена, виправляючи перед дзеркалом тонку шовкову хустинку на шиї. Саме після цих слів Назар мовчки відійшов до коридору, підняв велику темну дорожню сумку і тихо причинив за собою важкі вхідні двері. Усе знайоме оточення називало його везунчиком. Звичайний хлопець із роботящої родини, вправний слюсар-механік, до якого на заводі прислухалися навіть сивочолі майстри. Своїми мозолистими руками він заробляв на гідне життя, чесно винаймав житло, купував добротні речі й ні в кого не позичав ані шеляга. А коли зустрів її — охайну, завжди бездоганно вдягнену працівницю планового відділу — повірив, що то його доля. Усі передвесільні клопоти тривали два місяці. Вона обирала заклад для вечері, замовляла дорогі запрошення для свого начальства, міряла розкішні сукні. Назар без зайвих суперечок оплачував усі забаганки, бо вважав: для коханої нічого не шкода. Але коли зайшла мова про його батька й матір, вона скривила губи. Спочатку натякала, що літнім людям важко трястися кілька годин у громадському транспорті. Потім вигадувала, що в залі буде замало вільного місця. А в суботу вранці, коли залишалося всього кілька годин до прибуття святкової машини, сказала всю правду без сорому: їй ніяково дивитися на батьківські натруджені пальці й простий одяг перед своїми знайомими
— Якщо твої батьки приїдуть на наше весілля у тому старому одязі з села, мені буде соромно перед колегами, тому хай краще просто передадуть гроші поштою і залишаться вдома, — спокійно мовила наречена, виправляючи перед дзеркалом тонку шовкову хустинку на шиї. Саме після цих слів Назар мовчки відійшов до коридору, підняв велику темну дорожню сумку … Читати далі