Що, знову фаршировані перці? Ми ж тільки позавчора їх з’їли, – протягнув ліниво мій чоловік Ігор, зайшовши на кухню і побачивши, що я готую. Він сперся об одвірок, заглядаючи в глибоку каструлю, де рядами стояли акуратні, начинені фаршем та рисом перці в томатному соусі. – Відійди. Це не тобі, – кажу, навіть не повертаючи голови. Я якраз розкладала на деку свіжі яблука, вирізаючи з них серединки, щоб засипати туди трохи цукру з корицею. – Не зрозумів. А кому? – перепитав чоловік, і його лінивий тон миттєво змінився на здивований. – Дядькові Валерію, він знову у лікарні, – зітхнула я, ставлячи деко в розігріту духовку. – От я і вирішила, що зроблю його улюблений фарширований перець і запечу в духовці яблука, а ввечері завеземо разом у лікарню. Він тут, неподалік, лежить. Хвилин п’ятнадцять на машині. Ігор вирівнявся, склав руки на грудях і насупився. Його обличчя стало жорстким, і я зрозуміла, що зараз почнеться чергова неприємна розмова. – Нікуди я не поїду, – заявив мені чоловік твердо. – І взагалі, у твого вітчима є рідна донька, нехай вона і дбає про свого батька
– Що, знову фаршировані перці? Ми ж тільки позавчора їх з’їли, – протягнув ліниво мій чоловік Ігор, зайшовши на кухню і побачивши, що я готую. Він сперся об одвірок, заглядаючи в глибоку каструлю, де рядами стояли акуратні, начинені фаршем та рисом перці в томатному соусі. – Відійди. Це не тобі, – кажу, навіть не повертаючи … Читати далі