Твоя мама постійно житиме з нами? — запитала майбутня невістка. — Це її дім так само, як мій. — Я просто запитала. — Тоді так. Постійно, — спокійно відповів Андрій. Через пів року вони одружилися. Спочатку Юлія поводилася з Тамарою, своєю свекрухою, чемно. Разом снідали, іноді привозила їй квіти. Та поступово почала дратуватися через кожну дрібницю. Одного вечора вона поставила чашку на стіл і сказала: — Андрію, я хочу поговорити без сварки. — Говори. — Нам треба жити окремо від твоєї мами. — Чому? — Бо я не почуваюся тут господинею. Вона внизу, ми нагорі, Христина постійно приходить, Орися ходить по будинку. У мене відчуття, що я поселилася в чужій родині. Андрій відклав телефон. — Юлю, мама жодного разу не втручалася в наші справи. — Справа не лише у втручанні. Я хочу свій простір. — Будинок великий. Облаштуй будь-яку кімнату. — Ти чудово розумієш, про що я. — Розумію. І тому відповідаю одразу: маму я нікуди не відправлю. Юлі слова чоловіка не сподобалися дуже
Коли Андрієві було чотири роки, його батька не стало. Відтоді Тамара Михайлівна звикла вставати ще до світанку. Вона працювала бухгалтеркою у невеликій пекарні під Вінницею, а ввечері брала додаткову роботу додому. Поки син спав, жінка сиділа на кухні під старою лампою, заповнювала папери, рахувала цифри й час від часу заходила до дитячої, поправляла ковдру та … Читати далі