Мамо, ти взагалі при своєму розумі? Хто тепер глядітиме дітей, якщо ти поїдеш розважатися? Марія Іванівна навіть не повернула голови від шафи. Вона спокійно акуратно складала у невелику дорожню валізу свій улюблений теплий шалик, зручні кросівки та блокнот для записів. — Я вийшла на заслужений відпочинок, доню, а не в довічну наймичку, — тихо, але дуже зважено відповіла вона. Ці слова прозвучали у квартирі несподівано буденно. Без крику, без зайвих сліз чи докорів. Проте донька Надія заніміла біля дверей так, ніби почула щось абсолютно неймовірне. Вона прибігла до матері звично, навіть не знімаючи чобіт у коридорі, бо поспішала на роботу. У її планах на сьогодні було залишити синочка Дениска тут, доки сама побіжить у справах, а ввечері ще й заскочити на смачну материнську вечерю. Але замість звичного запаху свіжих пирогів у хаті пахло кавою з корицею. А на порозі стояла зібрана дорожня сумка. — Ти це серйозно? — Надія нарешті знайшла слова, нервово перебираючи ключі в долоні. — У нас же все було розписано. Дениска треба зі школи забрати. У Мирослави
— Мамо, ти взагалі при своєму розумі? Хто тепер глядітиме дітей, якщо ти поїдеш розважатися? Марія Іванівна навіть не повернула голови від шафи. Вона спокійно акуратно складала у невелику дорожню валізу свій улюблений теплий шалик, зручні кросівки та блокнот для записів. — Я вийшла на заслужений відпочинок, доню, а не в довічну наймичку, — тихо, … Читати далі