Невістко! Скільки можна у мого сина на шиї сидіти? — замість вітання процідила свекруха. — Ти б хоч совість мала, дитино. Дивитися соромно. Олена зняла пальто, намагаючись не зважати на тремтіння в пальцях від холоду та роздратування. — Доброго вечора, Маріє Михайлівно. Я купила все необхідне на вечерю і дещо до чаю. — Необхідне? — свекруха зробила крок вперед. — Я питаю: скільки ти ще збираєшся сидіти на шиї мого сина? Коли закінчиться це безглузде марнотратство? Ти хоч раз запитала Юру, чи згоден він, щоб ти розкидала його зароблені копійки на ці делікатеси? Олена застигла. — Що ви таке кажете? — вона обернулася, дивлячись свекрусі в очі. — Юрій знає про всі покупки. І якщо ви раптом забули, то я теж працюю. У мене солідна посада, і мій внесок у наш бюджет не менший за його. — Яке ти має право мені таким тоном говорити у цьому домі? — раптово спалахнула Марія Михайлівна. — Ти, тут ніхто! Невдячна! Вона різко розвернулася і зачинилася у своїй кімнаті. Олена залишилася стояти в порожньому коридорі. Як же вона втомилася. Але в цьому їй ніхто не був винен, лише вона сама
Тростянець зустрів вечір густим туманом, що огортав старі липи в парку Нескучне. Олена поверталася додому втомлена, міцно тримаючи в руках важкі пакети з продуктами. Робота в архітектурному бюро забирала багато сил, але попереду була «друга зміна» — домашні справи та, що найважче, черговий раунд невидимої війни з жінкою, яка за останні роки перетворила їхню родинну … Читати далі