— Трійнята?! Та ви ж справжня героїня, Валентино Миколаївно! І всі здорові — хлопчик і дві дівчинки! Це справжнє диво! — Я всього лиш мама, — усміхнулася я крізь серпанок втоми, намагаючись усвідомити все, що відбулося за ці останні вісімнадцять годин. Це й справді було дивом — і водночас джерелом тривоги. Перші дні в пологовому … Читати далі
— Здай їх у дитбудинок і доглядай мене, мені діти не потрібні! — Ти з глузду з’їхав? Це ж твоя кров, твоє тіло! Я стояла на порозі, ледве тримаючись на ногах після пологів, зі згортками в руках. У повітрі стояв запах перегару і затхлості. Квартира, яку ми з Сергієм орендували вже третій рік, зустріла мене … Читати далі
Після маминого дзвінка я вийняла сімку з телефону і викинула її геть. Зрештою, де я мешкаю вони із сестрою не знають, тож отой шматок пластику був єдиним, що нас поєднувало останні роки. Знаю, що мамі буде тепер дуже не просто, але остання наша розмова мені відкрила таки очі. Я поїхала на заробітки ще на останньому … Читати далі
— Розкішно влаштувалась, бачу! — усміхнувся колишній, хоча сам досі переказує жалюгідні копійки на аліменти.Вероніка зачинила за собою двері ванної та притулилася до неї спиною. Заплющила очі, глибоко вдихнула. П’ять хвилин. Лише п’ять хвилин тиші перед майбутньою бурею. — Мамо, тато приїхав! — радісно вигукнув Тимофій. Його голос, сповнений щирого захоплення, пронісся крізь тонкі стіни. … Читати далі
— «Так вийшло»? — її голос звучав моторошно спокійно. — Ти привів свою вагітну коханку на ювілей батька, Олеже. Це не «так вийшло». Це було шоу. — Шанси… — літній лікар у окулярах зняв їх і втомлено потер перенісся. — Марино, я маю бути з вами відвертим. Ваші шанси стати матір’ю практично дорівнюють нулю. У … Читати далі
Сергій стояв біля вікна, машинально перебираючи в руках в’язку ключів. Квартира, що раніше здавалася затісною для чотирьох, тепер гнітила порожнечею. Три дні тому Галина забрала дітей і пішла. Просто пішла. Без криків, без істерик, наче так і мало бути. Лише записка на столі: «Пробач, але так більше неможливо. Ми їдемо». — Ну і катись! — … Читати далі
— Доброго дня, Аннусю! Ну як ви сьогодні? — акушерка Зінаїда Петрівна, повна жінка з добрими очима, поправила білосніжний чепчик на голівці новонародженого. — Який же гарнюня, весь у тата. — Красивий, — прошепотіла Анна, пригортаючи до грудей згорток із сином. — Чоловік сьогодні мав приїхати за нами. Казав, до обіду буде. За вікном пологового … Читати далі
— Я купила будинок сама — і жити тут будемо ми. Без твоєї мами, сестри та племінниці — сказала Яна і закрила двері… … Яна стояла посеред порожньої квартири, де ще вчора стояли бабусині меблі, і відчувала дивну суміш смутку і збудження. Договір купівлі-продажу лежав на підвіконні, а ключі нові покупці заберуть завтра. 920 000 … Читати далі
За вікнами двоповерхового будинку була хуртовина. Тетяна стояла біля панорамного вікна вітальні, спостерігаючи, як сніжинки повільно вкривають доріжки у саду. Цей будинок дістався їй після розлучення — колишній чоловік наполягав, щоб вона із сином жила тут, якомога далі від міської суєти. Вечірня тиша порушилася телефонним дзвінком. — Ти навіть не уявляєш, як я втомилася, — … Читати далі
Ліка та Микола вийшли з дому своїх друзів, де весело відзначали день народження, й попрямували додому. Надворі давно вже запанував листопад. У тьмяному світлі ліхтарів було видно, як падає сніг. Подекуди легенький вітерець підганяв сніжинки вперед. – Яка краса! – захоплено вигукнула жінка, милуючись вечірнім пейзажем.– Авжеж, – погодився чоловік, обійнявши Ліку. Вони пройшли ще … Читати далі