– Щастя справді любить тишу, – подумала Ганна, виходячи з офісу. – Але тільки, якщо ця тиша не перетворюється на брехню
… Ну, я не знаю, як сказати… Вона виглядала так, ніби на останню копійку купувала хліб. Усередині все стиснулося. – У сенсі? — перепитала Ганна. – У прямому, – зітхнула подруга. – На ній був якийсь старий пуховик, затерті черевики. Стояла біля каси, рахувала копійки, ще й зітхала так сумно, що в мене ледь сльози … Читати далі