“– Мамо, але ж ти розумієш наше становище… – Розумію! І співчуваю! Але розв’язувати ваші проблеми внаслідок свого спокою я не буду. Хочеш квартиру – доглядай тата сама. Бери відпустку, приїжджай до нього, готуй, прибирай, води по лікарях. Він же… Продовжити читання →

“Він підкидиш . Його тітці Галі, якась недолуга мати підкинула. А у тої, у самої троє було, але і цього прийняла. Виростила, вигодувала. Сама ж бачила, який богатир – Ну якщо ти до нас надовго, значить вже не гостя. Так… Продовжити читання →

“На сімейній вечері тост свекрухи зруйнував наше сімейне життя… – Галочко, а ти салат олів’є не зробила? – спитала свекруха, заглядаючи в кожну миску на столі. – Павлик його так любить. – Зробила, Ніно Петрівно, – відповідаю я, дістаючи з… Продовжити читання →

“– Пробач ти мене, недолугого старого! Я тебе не розгледів тоді… Іван Степанович прожив усе життя з дружиною Поліною у невеликому будиночку на околиці села. Виховали сина Мишка, відправили його в місто вчитися. Пишалися ним – інститут на відмінно закінчив…. Продовжити читання →

 “– Як недоречно цей їхній ювілей, – сказала вона. – Знайшли час відзначати та ще й у селі. До Люби долинули уривки фраз незадоволеного чоловіка. Вона зрозуміла, що брат чоловіка запрошував їх на двадцятип’ятирічний ювілей спільного життя, або, як кажуть,… Продовжити читання →

“– Дивись. А це не твій чоловік Ігор із білявкою? – Спитала подруга, коли ми з нею сиділи за столиком у кафе. Я обернулася. І світ… завмер – Дивись. А це не твій чоловік Ігор із білявкою? – спитала подруга,… Продовжити читання →

Чоловік робив це щоп’ятниці. І завжди говорив «дякую». — Галя, я більше не можу! — Анфіса майже кричала в трубку, бо чоловік був на роботі і ніхто не міг її почути. — Ти розумієш? Не можу! Він мене дістав своєю… Продовжити читання →

— Яка у тебе люстра, Ганно Павлівно, — сказала Карина, піднявши голову. — Справжній кришталь? Голос нареченої онука був солодким, тягучим, як липовий мед. Він огортав, але чомусь від нього ставало тільки тривожніше. Я відірвалася від нарізання лимона і подивилася… Продовжити читання →

Переїзд Каті з Мішкою нагадував стихійне лихо, що обрушилося на моє тихе, вивірене роками життя. Вони з’явилися на порозі з валізами, коробками і винуватою посмішкою дочки. — Мамо, це ненадовго, — щебетала Катя. В цей час Мішка, мій п’ятнадцятирічний онук,… Продовжити читання →

“– Навіщо матері дві кімнати? Їй уже шістдесят п’ять. Гостей вона навряд чи прийматиме, а з тітками – своїми сестрами – вона і на кухні може попити чай. – Чесно кажучи, однокімнатної квартири матері – за очі та за вуха… Продовжити читання →