Подивися на моїх доньок, — підсумувала Надія Петрівна, коли Ярина почала збирати посуд. — Вони знають, як догодити сім’ї, скрізь порядок мають. А ти якась розгублена, не господиня, а непорозуміння. Ярина застигла з тарілкою в руках. — Я сьогодні прокинулася о шостій ранку, щоб приготувати вам теплу їжу та свіжий пиріг, — рівним голосом сказала вона. — І все, що ви можете сказати, це те, що я непорозуміння? — Ой, образилася, — похитала головою Вікторія. — Ми ж по-простому, по-родинному радимо. — По-родинному? — Ярина вперше подивилася їм просто в очі. — Ви сидите в моїй хаті, їсте мою їжу й безперервно мене зневажаєте. — Та ми ж родина, — здивовано вигукнула Тетяна. — У родині все можна говорити відкрито! — Ми будували цей дім разом із Сергієм, — голос Ярини набирав упевненості. — Від фундаменту до останнього цвяха. Я розвантажувала матеріали, економила на всьому, працювала до пізньої ночі. — Подумаєш, допомагала вона, — махнула рукою свекруха. — А хто моєму синові все дитинство віддав? Хто його виростив? Ти навіть привітно зустріти гостей не вмієш
Голос свекрухи зірвався на неприємні високі ноти, коли вона перевела погляд на невістку. — Що ти собі дозволяєш у хаті мого сина? Кому ти це говориш, га? Ярина повільно вимкнула воду й обережно поставила тарілку на сушарку. Вона стояла біля мийки вже другу годину після великого обіду. Готувала його від самого ранку, доки зовиці та … Читати далі