Future Investments

— Надю, якщо не знайдеш, куди пристроїти ті об’їдки, дзвони мені, я заберу. Бо моє цуценя вчора ощинилось, то їсть усе підряд! — спокійно мовив сусід дядя Вова, киваючи на блюдо з млинцями, яке мати урочисто поставила в коридорі. Вересневий ранок дихав прохолодою, прозорим променем сонця, що пробивалося крізь жовтіюче листя старої липи під вікном, … Читати далі

— І чим ти взагалі займаєшся цілими днями, сидячи в чотирьох стінах, поки я на роботі світу білого не бачу? Чоловік стояв посеред кухні, навіть не скинувши верхнього одягу, і з неприхованою втомою дивився на стіл. Там стояла звичайна тарілка з відвареною вермішеллю та парою сосисок, від якої ще йшла легка пара. Надія повільно видихнула … Читати далі

…Свою роботу лікар ненавидів. Іноді йому дуже хотілося кинути заяву на стіл і назавжди піти з цього місця. Але він не міг цього зробити. Щовечора хотів –  і щоранку не міг. Він не міг залишити їх. Маленьких, беззахисних, які  вірять, що все буде добре. Ось і зараз лікар підбадьорливо посміхнувся до свого юного пацієнта: –  … Читати далі

Осінній ранок видався туманним і вологим. Соломія стояла біля вікна просторої кухні, тримаючи в руках порцелянове горнятко зі свіжозвареною кавою, і дивилася на жовте листя, що повільно падало на асфальт. Її життя нагадувало чітко налаштований механізм, де кожна деталь працювала бездоганно. Після закінчення економічного університету вона одразу знайшла престижну роботу в міжнародній логістичній компанії, де … Читати далі

— Чому твоя мама цього разу не подзвонила і не сказала, що від’їжджає? – запитала Регіна у чоловіка. – Треба ж за квітами доглядати. Вона стільки душі в них вкладає. Якщо ґрунт пересохне, деякі примхливі рослини потім і не відновиш. Ну що ж вона так нерозсудливо цього разу? Невже сильно поспішала? — Вона не хотіла … Читати далі

— Якщо ти вийдеш за ці двері, назад дороги не буде, ти зраджуєш нашу сім’ю, — сухо кинув мені у спину чоловік, коли я застібала блискавку на дорожній валізі. Я навіть не здригнулася. Мені знадобилося шість років шлюбу, щоб нарешті зрозуміти: сім’ї тут ніколи й не було. Був зручний спільний побут, де всі фінансові прогалини … Читати далі

Олена стояла біля вікна, спостерігаючи за тим, як сірі хмари повільно затягують небо над старим садом. Усе її життя до вісімнадцяти років було схоже на цей затяжний листопад, коли дні тягнуться одноманітно, а турботи про шматок хліба витісняють будь-які мрії. Батько залишив їх з матір’ю, Ганною Василівною, ще коли Олена ходила до початкової школи. Відтоді … Читати далі

Голос свекрухи зірвався на неприємні високі ноти, коли вона перевела погляд на невістку. — Що ти собі дозволяєш у хаті мого сина? Кому ти це говориш, га? Ярина повільно вимкнула воду й обережно поставила тарілку на сушарку. Вона стояла біля мийки вже другу годину після великого обіду. Готувала його від самого ранку, доки зовиці та … Читати далі

— Ярославе, ти справді думаєш, що ця кофта випрямилася сама, поки висіла? — Ну а як інакше? Вона завжди зранку рівна, я просто знімаю її й одягаю, це ж логічно!  Теплий серпневий вечір повільно огортав Київ лагідним затінком. Через відчинене балконне вікно до кімнати доносився шелест каштанового листя, далекий шум транспорту з боку проспекту та … Читати далі

Чоловік надсилає фотографії колишній дружині про те, як йому пощастило з іншою жінкою. Проте його щастя тривало недовго. Поліна готувала вечерю, краєм вуха прислухаючись до голосів, що лунали з дитячої кімнати. Мишко й Соня захоплено будували щось з конструктора, їхні дзвінкі голоси зливалися в затишний домашній гомін. Тринадцять років тому, виходячи заміж за Єгора, вона … Читати далі