Ходіть сюди. Не слухайте їх. Ми біля їдальні підгодовуємо кількох котиків. Там останніми днями крутився один новенький, дуже схожий на вашого — сірий, спокійний, усе біля першого корпусу вечорами вештався. Підіть гляньте. Подружжя подякувало й попрямувало стежкою повз дерева до будівлі харчоблока. Вийшовши на асфальтований майданчик, Василь зупинився, набрав повні груди повітря і щосили гукнув: — Бусику! Бусю! Хлопче мій, іди до мене! — Василю, тихше, люди ж довкола ходять, озираються, — зніяковіла Ганна. Перехожі справді зупинялися й дивилися на літнього сивого чоловіка, який стояв посеред подвір’я і з надією в голосі кликав кота. А Бусик у цей час солодко спав під великим дерев’яним візком для білизни в затишному куточку. Після того як його людину перевели з реанімації і виписали, кіт перестав ходити до вікон. Він чесно зробив свою справу: допоміг господарю повернутися до життя. Тепер він просто дрімав, скрутившись калачиком, і бачив дивовижний сон, ніби Василь знову стоїть на подвір’ї і кличе його на ім’я. Раптом крізь сон до вух долинув знайомий рідний голос
— Ти з глузду з’їхав, старий! Який іще кіт у реанімації? Тобі все це примарилося, поки лікарі боролися за твоє життя, а ти зараз знову туди поїдеш ганьбитися? Саме так зустріла його дружина на порозі квартири в перший же день після лікарні. Вона стояла біля дверей, дивилася на нього втомленими очима і щиро не розуміла, … Читати далі